"На світі я був не чужим..."

 

Життєвий і творчий шлях єврейського поета України Арона Копштейна – типовий для обдарованих молодих людей перших десятиліть радянської влади: недовгий, насичений важкою працею та убогими умовами і проявами повсякденного буття, незважаючи на які вони були сповнені романтики, високих мрій та сподівань, яким майже ніколи не судилося втілитися . Шлях досить сумний і іноді – трагічний, але на ньому цим юнакам допомагала неймовірна жадоба життя...

 Арон Йосипович Копштейн народився 18 березня 1915 року в бідній родині в Очакові, яка переїхала до Херсона, коли Арон був ще немовлям. У віці п’яти років він залишився сиротою і виховувався в дитячому будинку спочатку в Херсоні, а потім в Будах біля Харкова. Після закінчення ремісничого училища він працював у ремонтно – інструментальному цеху заводу ім. Петровського учнем токаря, потім гартівником. Був членом заводської літературної групи „Молодняк”, робкором заводської багатотиражки.

 У багатьох ранніх віршах поета можна зустріти колишні назви вулиць Херсона, селищ та сіл Херсонського краю:

 

Тільки вітер трепоче ласкаво, Теплий вітер дніпровських снів- Від Любімовки й Берислава, Від Каховки, від Копанів- Наша молодість, наша слава, Цвіт акації по ночах...                                          „Лист”

 

Невідомо, чому і під чиїм впливом Арон почав писати вірші, що його надихало, хто допомагав робити перші кроки, але вже в 1930 році він потрапив на з’їзд письменників у Харкові, до якого в 1933 році він переїхав на постійне мешкання.

 

“...А якби в дитинстві знав я спокій, Світлу воду, зелень тихих трав, І однакові, неквапні роки, - Я б тоді і віршів не писав,”                                “Напис на книжці“

 

- зауважив Арон Копштейн, віддаючи данину цій думці, наслідуючи відомим поетам. Ми глибоко переконані що все одно б – писав, й писав, скоріше за все, на більш високому фаховому рівні, розкриваючись як лірик та філософ, закоханий в просте життя, котре має так багато барв та прихованого сенсу, якщо вміти їх бачити.

 Взагалі, в межах невеликого часу, який було відпущено долею Копштейну для творчості, важко було позбутися впливу відомих та улюблених поетів, тому ми без особливих зусиль помічаємо у віршах Арона ритми та інтонації Багрицького, Тичини та інших:

 

Біля Криму ходять оселедці, А в Одесі плаває кефаль.                                 “Пісні про Одесу”     І сонце на захід продовжує путь, З Херсона рибальські баркаси пливуть.                                           “Тендра”

 

Мешкаючи у Харкові та під час військової служби на Далекому Сході (1937-1939 рр.), Арон Копштейн пише багато віршів про інтернаціоналізм, в який він свято вірив, але ці рядки , як і рядки про „мудру” національну політику сталінської верхівки, звучать не завжди переконливо, а іноді – і недоречно:

 

Зелений ліс, зелений лан- Біробіджан, Біробіджан! Тут кожний кожному свояк- Єврей, нанаєць і козак. Тут китаянка і єврей Прийшли до загсівських дверей. Дитячий сміх, дитячий рай, Біробіджан, щасливий край!                                  “Біробіджан”

 

Не вдаються Копштейну і ідейно-агітаційні рядки, які виглядають лапідарно, - і важко сказати: чи тому, що він писав їх нещиро, чи, навпаки, тому що безоглядно вірив тому , про що писав:

 

Ми здобували право щасно жити, Учитися, рости без перепон. Здобули кров’ю ми шостину світу, І в цьому був наш Основний Закон.                                         “Потомкові”

 

Теж саме можна сказати і про вірш „Рядки про музику”, в якому навіть твори Баха, Бетховена, Моцарта на концерті Гілельса народжують у поета (і начебто у всіх слухачів) емоції на кшталт:

 

Піднімайся, молодосте, Наче вітер, навшпиньки. Прислухайся, молодосте,- Он літають літаки... Літаки літають високо, Зал заслухався, застиг...

 

І навіть у дуже ліричному і натхненному вірші „Олена” поет не уникає наївного вислову в дусі “Мы сдвигаем и горы и реки, время сказок пришло наяву!” Він пише:

 

Все, що в казці вигадано,- буде. Прийде все, про що співала мати. І тоді зуміють вчені люди Сонцем і морозом керувати.

 

Досить вдало зроблені поетом переклади поезій з єврейської, білоруської, грузинської мов. А вірші, присвячені Грузії та Вірменії, можуть прикрасити збірку поезій будь - якого автора:

 

...І у фарбах гарячих і щирих, Там, де ти, Гайястане, живеш, Я живу на зелених нагір’ях, Наче я намальований теж, Наче груди підставив вітрам я, Наче миє колюча вода, І мені на розправлене рам’я Дикий беркут з розльоту сіда .................................................. Я блукаю, блукаю, блукаю, І не хочу дороги знайти.                                     “Вірменія”   Звикаючи до слів, яких нема Ні в українській, ні в російській мові, Я йшов на ринок, де шумить юрма Із гарячковістю густої крові, Уважно прислухаючись, дарма, Що я не знаюсь на грузинськім слові.                                            ”Октави”

 

Тут буде доречно сказати про те, що Арон Копштейн все життя мешкав у місцях, де українську мову можна зустріти лише зрідка, але вважав її рідною:

В українській мові збереглися Запашні слова, мов тільки вчора Здогадались люди, що проснулись Після довгої зими берези, І назвали березнем цей місяць.                                          “Березень”

 

Арон Копштейн, маючи за плечима лише 7 класів школи і навчання в ремісничому училищі, завдяки винятковій енергії та наполегливості самотужки опанував технікою та культурою поетичної творчості і віршування та досягненнями культури взагалі. Вже в 1937 році, на двадцять другому році життя, він досяг в поезії високого рівня, про що переконливо свідчать деякі вірші:

 

Мені приснилось сонце уночі. Повітря розбивали сірі крила. Це журавлині стомлені ключі Відкрили небо. І воно горіло...                                           “Поезія”

 

Творчий шлях поета метафорично можна накреслити таким чином:якщо в 1933 році поет в юнацькому запалі висловлював побажання:

 

Нехай у пісні моїй горить Вогонь навальних атак...                              “Пісня про пісню”

 

то через п’ять років у вірші „Подорожник” інтонація зовсім інша:

 

І степи, і соковиті луки, Задля нас на світі все зросло. Поклади свої холодні руки На моє задумане чоло...

 

Із таким творчим доробком в травні 1939 року Арон Копштейн брав участь в Шевченківському пленумі Спілки письменників України в Києві, а восени - вступив до Літературного інституту Спілки письменників СРСР у Москві.

В 1940-му, навчаючись на першому курсі, він, як і багато інших студентів, пішов у складі комсомольського лижного батальйону добровольцем на фінський фронт.

Як справжній поет, Арон Копштейн наврочив собі долю: тема „снайпера” звучить в декількох його віршах:

 

Снайпери кулю вганяють у кулю, Вітер підмерзлі калюжі розбив... ........................................................ Як поєднати, йдучи у далекість, Відданість, відданість до кінця, Снайпера влучність  І голуба леткість, Серце дитяче  І мужність бійця?                            „Елегія”   Може, я не прийду до дому, Може, долю я маю таку, Що звалитись моєму шолому На чужому сухому піску. Я в маньчжурськім впаду гаоляні І зімну його тілом своїм, І тоді я згадаю востаннє, Що на світі я був не чужим....                                 “Батьківщина”

 

 4 березня 1940 року в районі Суоярві Петрозаводського напрямку Арон Копштейн загинув від кулі фінського снайпера. Його шолом звалився, тільки не в пісок, а на сніг. Втім, яка різниця...

Нажаль, поетові, який народився ліриком і прагнув їм бути, не вдалося розвинути своє дарування: спочатку за обставин життя, потім – через передчасну загибель.

Іще більш прикро, що молода, обдарована людина, сповнена світлих ідеалів, яка прагнула принести користь своїй Батьківщині, народові і була готова до подвигу задля цієї мети, мала загинути на несправедливій, ганебній для СРСР війні, розв’язаній сталінським режимом для досягнення своїх, невідомих ошуканому народу цілей.

Арону Копштейну не виповнилося 25 років...

 

Ні, не хочу я більшої слави, Тільки б память мою зберегли На Волохинській вулиці трави, Над Лиманом високі вали… „Батьківщина”

  

Олександр Бутузов, поет, Член Національної спілки письменників України

 

 

 

 

 

 

1915, 18 березня – народився в бідній єврейській родині в Очакові

1915, квітень – родина переїжджає до Херсона

1920 - і роки - після смерті батьків перебуває в дитбудинку спочатку в Херсоні, а потім в Будах біля Харкова. Після закінчення ремісничого училища працює в Херсоні на заводі імені Петровського у ремонтно-інструментально-му цеху учнем токаря, потім гартівником. Є членом заводської літературної групи „Молодняк”, робкором заводської багатотиражки

1930 – вперше приїжджає до Харкова на з’їзд письменників України

1932, січень – 1933, червень - робота в газеті „Наддніпрянська правда” в Херсоні

1933 –переїзд до Харкова на постійне мешкання, вихід першої книжки поезій „Хочемо, прагнемо, можемо”, потім – збірки „Харків”

1934 - вихід книжки поезій „Розмова”

1935 - вихід книжки поезій „Зростання”

1936 - вихід книжки поезій „Вулиця Щорса”

1937 - вихід книжки поезій „Джерело”

1937-1938 – служба в Червоній Армії у танковому дивізіоні на Далекому Сході. Працює кореспондентом військової газети „Тревога”

1939 - вихід єдиної російськомовної книжки поезій „Радостный берег”

1939 – вступ до Літературного інституту ім. Горького в Москві

1940, початок року – виїзд у складі комсомольського лижного батальйону добровольцем на фінський фронт

1940, 4 березня – загибель поета в районі Суоярві Петрозаводського напрямку

1941 - вихід двох книжок поезій „Вибрані твори” та „Синє море” посмертно до річниці трагічної загибелі поета.