Те, що на Львівщині називають «рантух», «плат» чи «убрус», на Покутті знають як «рубець», тоді як на Лемківщині її називають «півка» чи «завійка», а вже на Рівненщині – «рубова хустка», тобто той головний убір, що на Поліссі зветься не інакше як «старовіцька хустка». Ось такі традиційні назви в різних регіонах мальовничої України практично належать одній і тій же полотняній хустині домашнього виробництва.
Як зазначають автори великого тлумачного словника: «Хустка – це шматок тканини або в'язаний трикотажний виріб, переважно квадратний, який пов'язують на голову, шию, накидають на плечі». [2.].
Хустки. Фото з сайту «Про Львів»
Хустки на українських теренах, починаючи від ХVI століття, увійшли в побут і почали використовуватись україночками поруч з намітками. «Намітка - це традиційний вид головного убору одружених українок княжої Русі для виходу в люди у вигляді полотняного або тонкого прозорого видовженого відрізу тканини, довжиною до 5 м, шириною близько 50 см, який зав'язували навколо голови поверх очіпка або кибалки. Виготовлялася переважно з льону, рідше — з бавовни, конопель або шовку». [2.].
А вже ХІХ століття хустка повністю витіснила намітку і традиційно стала обов’язковим головним убором одруженої жінки. До речі, ще з тих часів молоді жінки за традицією носили білі або яскраві хустки, жінки ж старшого віку вбиралися у темні хустки, а вдови – у чорні. Влітку жінки носили хустки полотняні, а взимку – виткані з вовни. Хустки з вовни теж мали розмаїття назв. Так, наприклад, хустку з білої вовняної тканини на Поділлі називали «турпан», на півночі Галичини називали «бавницею», а на заході тієї ж Галичини величали «проміткою», що на Лемківщині зветься просто «довга хустка» або ж «хустя».
Портрет «Гуцулка Ксеня». Автор Петро.Стахевич
В кінці ХІХ століття та протягом ХХ хустки власного виробництва хоча й лишалися у тих місцевостях, де було розвинене домашнє ткацтво, проте фабричні зразки своїм різноманіттям та дешевизною витіснили із ярмарків та крамниць домоткані. Фабричні хустки заполонили міста, а з часом і села України.
Зав’язування хусток на голову чи поверх очіпка україночки виконували тоді і виконують тепер з віртуозною винахідливістю. Кілька десятків способів, ми впевнені, є в арсеналі кожної української жінки.
Українська хустка. Фото Ladna Kobieta
Про деякі способи зав’язування хустки приводить приклади український вчений О.Г. Босий у своїй книзі «Священне ремесло Мокоші»: «Хустку на свята пов'язували ошатніше ніж у будні, поєднували її з квітами. На Лубенщині при вінкоподібному пов'язуванні голови квітку застромляли з правого боку. На Західному Поділлі у Теребовлянському районі дівчата пишно прикрашали голову квітами. В селах Довге, Деренівка, Скоморохи незакрите хусткою волосся прикрашали живими, а взимку штучними квітами. У селі Кровинка навколо голови викладали вузенький віночок. У Городоцькому районі Львівщини хустку прикрашали квітами над чолом, від вуха до вуха, у вигляді підкови» [1.].
Хустка супроводжувала жінку від першого і до останнього дня життя.
З даніх давен на українських теренах існує звичай: «коли в родині народжувалася дівчинка, хустку невеличких розмірів в’язали на ворота. Якщо хлопчик, ґудзували вишитий рушник.» [7.].
На хрестинах саме хустками перев'язували руки кумам і священикові. Можна припустити, що протягом XVII-XVIII століть, коли на Гетьманщині масово будувалися православні храми та посилювався вплив православ’я на суспільно-побутові відносили українців, такий звичай хрещення дітей серед краян набув масового характеру на всій території України
В Україні певно від ХІХ століття існують звичаї, коли хустку використовували при заручинах і у весільному обряді.
У деяких місцевостях обряд заручин називали «хустки». Українські етнографи стверджують, що «під час сватання дівчина дарувала по хустці старостам і пов'язувала хлопцеві, якщо давала згоду на шлюб. Нареченому молода дарувала хусточку виткану та вишиту власноруч.». [1.].
Так, наприклад, на Буковині «кожна дівчина мусила вишити і подарувати своєму нареченому «ширинку» (це така буковинська обрядова хусточка розміром приблизно 50 на 60 см, у кожному куті якого була вишита геометрична або стилізована квітка, а краї підрублені різнобарвною вовною).. Саме з ширинок починалось виготовлення посагу. Для кожної окремої хусточки орнамент малювався окремо, однакових ширинок на селі не було Ширинку дівчина дарувала своєму обранцю на заручинах і на весіллі молодий затикав цю хусточку за пояс». [4.].
Тоді як на Поділлі за звичай у весільному обряді використовували так звані «нафрамиці» ( весільні хусточки, які мали форму квадрата зі стороною 45-55 см і були виготовлені із домотканого із фабричних ниток полотна). Їх вишивали вовною техніками «качалочка» та «штапівка». Вишивка розміщувалась смугою вздовж двох протилежних сторін квадрата. Кожна орнаментальна смуга складалась з трьох мотивів. Іконографічно мотиви вишивки нафрамиць були ідентичні вишивці традиційного східно-подільського рушника. Нафрамиці використовувалися під час весілля. Молода вишивала їх близько 40 штук і обдаровувала найпочесніших гостей. Ті, в свою чергу, вішали отримані нафрамиці вдома на жердку і їх кількість свідчила про пошану до господаря хати серед односельців. [5.].
Звичай «Покривання молодої» існує на українських теренах з давніх часів. Відомі факти покривання молодої батьком або молодим наміткою, а вже ближче до початку ХХ століття, коли в побут увійшов звичай покривання молодої хусткою, головну роль у більшості регіонів надали матері, а не батькові.
Репродукція картини Амвросія Ждахи «Молоду покривають»
«Під час цієї дії дівчині розплітали косу, мати двічі накидала на неї хустку, але молода її скидала, лише на третій раз погоджувалась попрощатися з дівуванням.
На Гуцульщині молодий після одруження дарував своїй дружині заквітчану і прибрану півнячим пір'ям хустку, прив'язану до меча або прута.» [1].
А коли хлопцеві треба було вирушати у військо захищати рідну землю, тоді дівчина дарувала хустку коханому на знак любові та вірності.
Якщо ж захисник гинув десь на чужині чи захищаючи країну, «з цією хустиною його проводжали в останню путь або нею перев’язували похоронний хрест.» [6.].
А іще українська дослідниця Ірина Салій запримітила те, що традиційно «жіноцтво красувалося хустками, йдучи до церкви. Кожне релігійне свято вимагало певного дрескоду. Так, на Великдень до церкви йшли в червоних хустках, кольору сонця та писанок. Блакитним заслоняли голову на свята, присвячені Діві Марії. Цей колір символізував її чистоту та божественну силу. Зелені хустки, звісно, одягали на Трійцю або Зелені Свята. Біла хустина символізувала дівочу чистоту, таку досі одягають на вінчання.» [6.].
І в ХХІ столітті мода на хустки набирає нових обертів. Хустка використовується не лише у фольклорних та етнографічних колективах, а і активно побутує у щоденному житті україночок. Окрім того у 2000-х як головний елемент своїх колекцій українську хустку використовували українські дизайнери Олена Лурдес та Олена Сереброва. У 2012 році відома українська телеведуча Катерина Осадча презентувала українську хустку американській поп-зірці Мадонні. І та з радістю цей подарунок прийняла.
За ініціативи вінничанки, депутатки Вінницької обласної ради, президента Міжнародного Клубу Успішних Жінок України Людмили Станіславенко Всесвітній День української хустки почали відзначати від 7 грудня 2019 року. Цю ініціативу підтримали акторки та успішні жінки з усієї України. До свята в режимі online долучилися етнічні українки з діаспори.
Листівка Всесвітній день української хустки. Фото УНІАН
«У вінницькому молодіжному центрі «Квадрат» демонструвалися світлини, які впродовж трьох тижнів надсилали українки з Греції, Кенії, США, Польщі, Італії та Канади та було організовано виступи народних майстрів з Вінницької області, майстер-класи з в'язання хустки. Відбувся показ колекції суконь, виготовлених зі старовинних хусток, від вінницької дизайнерки Світлани Мазур» [3.].
З цього розпочався поступ нової української традиції – відзначення 7 грудня Всесвітнього Дня української хустки.. Вже наступного 2020 року було зафіксовано національний рекорд — найбільша кількість жінок в українських хустках, фото яких викладено в соціальних мережах. До встановлення рекорду долучились етнічні українки, які мешкають за кордоном та жінки з 20 країн світу. Того ж 2020 року Віра Майборода презентувала кліп на власну пісню «Хустка, хусточка, хустина», написану на вірші Неллі Майбороди (https://www.youtube.com/watch?v=_IdVlZ20l2E). [8.] . Дану пісню організаторки свята вважають Гімном Всесвітнього Дня української хустки, який з кожним роком набирає у світі все більше прихильників. На тлі повномасштабного вторгнення рф темою свята стало єднання українських жінок.
У 2023 році Всесвітній День Української Хустки продовжив тему єднання та підтримки жінок у воєнний час, а головним меседжем свята став – «Обійми хусткою».
Лемківська хустка. Фото Укрпошти
Віримо, що 5-річчя відзначення Всесвітнього Дня української хустки додасть нових імпульсів до ідеї відродження і збереження українських народних традицій, які в умовах війни стали ще більш значущими.
Листівка «Дай мені, мамо, хустку на згадку.» Фото УНІАН
Джерела:
- Босий О. Г. Священне ремесло Мокоші [Текст] : традиц. жіноча ритуал. символіка в українців / Олександр Босий ; Ін-т етнології, фольклору та мистецтвознав. ім. М. Т. Рильського НАН України. - Вінниця : Рогальська І. О., 2011. - 204 с. : іл.
- Великий тлумачний словник сучасної української мови/Кер. Вид проєкту П.М. Мовчан, В.В. Німчук, В.Й. Клічак. — Київ: Просвіта, 2005. — 1332с.
- День української хустки[Електронний ресурс] :[текст]// Вікіпедія: [сайт] . — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BD%D1%8C_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D1%85%D1%83%D1%81%D1%82%D0%BA%D0%B8 . — Назва з екрана. — Дата публікації: 22.11.2020. — Дата звернення: 22.11.2024.
- Кольбенгаєр Е. Взори домашнього промислу на Буковині. — Чернівці : Колір-Друк, 2008. — 100 с.
- Причепій Є. Вишивка Східного Поділля = Embroidery of Eastern Podillia : структура орнаменту та спроба інтерпретації образів : за матеріалами однієї етнографічної збірки / Є. Причепій, Т. Причепій. – Київ: Родовід, 2007. – 111 c.
- Салій І. Українська хустка – окраса, символ, оберіг[Електронний ресурс] :[текст]// Проскурів: [сайт] . — Режим доступу: https://proskuriv.khm.gov.ua/2020/12/10/%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0-%D1%85%D1%83%D1%81%D1%82%D0%BA%D0%B0-%D0%BE%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B0-%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%B2%D0%BE%D0%BB-%D0%BE%D0%B1/ . — Назва з екрана. — Дата публікації: 10.12.2020. — Дата звернення: 22.11.2024.
- Фещенко А. День української хустки: історія та традиції[Електронний ресурс] :[текст]// Главком: [сайт] . — Режим доступу: https://glavcom.ua/scotch/live/den-ukrajinskoji-khustki-893849.html#google_vignette . — Назва з екрана. — Дата публікації: 7.12.2022. — Дата звернення: 22.11.2024.
- Хустка, хусточка, хустина [Електронний ресурс] :[відео-кліп]// Vira Maiboroda: [Ютюб-канал] . — Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=_IdVlZ20l2E . — Назва з екрана. — Дата публікації: 7.12.2020. — Дата звернення: 22.11.2024.
