Країна жіночого роду
94(477)"19/20"(092)
К 77
Анотація:
Видатні українки XX століття часто лишаються непомітними. Про долю деяких героїнь цієї книжки хтось, можливо, почує вперше, однак їхню роль в українській історії не варто применшувати. Це лікарки, учительки, учасниці національно-визвольного руху, політув’язнені, журналістки, військовички, культурні діячки… Без них — сильних, активних, відданих — сторінки нашого роду були б зовсім інакшими.У цій книжці зібрано інтерв’ю, свідчення, архівні документи й довідки про визначних жінок України — матеріали ресурсу «Історична правда». Серед них і унікальне інтерв’ю Квітки Цісик, і розмова з дослідницею жіночого руху Мартою Богачевською-Хом’як, і статті про докторку медицини Розалію Ліфшиць-Винниченко, підпільницю Ірину Тимочку — «Христю», письменницю Олену Телігу, а також про Лесю-українку, маму Георгія Гонгадзе.
Фотоматеріали
Цитати
- "Хай би які були обставини знайомства Марії Вояковської та Михайла Грушевського, але їх достоту поєднало українське інтелектуальне середовище Львова. А головними свідками знайомства й закоханості стали ліричні поезії, якими Михайло спробував передати свої "невисловні" почуття. А Марія стала і товаришем, і "утіхою милою". Проте залишалася самодостатньою особистістю".
- "У Союзі українок, очолюваному професоркою і законодавицею Міленою Рудницькою, налічувалось 60 тисяч членкинь. Це була, пропорційно до кількості населення, найбільша жіноча організація в Європі".
- "Уперше побачивши Телігу, революціонери-підпільники поставилися до неї з недовірою, оскільки, на їхню думку, така молода і вродлива пані не годилася для небезпечної боротьби. Однак уже після перших слів Олени вони пройнялися до неї цілковитою довірою, бо розгледіли в ній полум'яну націоналістку, готову не тільки словом, а й ділом прислужитися українській революції".
- "Серед когорти львівських шістдесятників, які, далебі, не планували бути державними злочинцями й "зеками",а прагнули вивчати, зберігати й розвивати українську культуру, Ірину Стасів-Калинець завжди вирізняв темперамент. Полум'яний виклик так і рветься з неї - енергійної, запальної, дотепної й дошкульної, демонстративно інтелектуальної й надзвичайно чуттєвої".
Рецензія фахівця (офіційні рецензії):
Повертаємо борг
(уривки зі вступу до книги)
...Багато століть жінки були непомітними для літописців, хроністів, придворних істориків, партійних ідеологів, упорядників хрестоматій і багатотомних серій. Вони існували, але їх наче й не було. Може, тому, що на 99% тими, хто писав історію людства й України, були чоловіки?
Майже всі історичні постаті : вожді, князі, гетьмани, ясна річ - уся церковна ієрархія, митці, військовики - належали до так званої сильної статі. Навіть коли хотіли підкреслити чесноти нечисленних персонажів "прекрасної статі", то називали їх...мужніми...
...Це дуже звично. Але несправедливо. І антиісторично.
Треба по максимуму давати слово самим жінкам. Ми це й робимо - і на сайті "Історична правда", і в однойменному телевізійному проєкті.
Нехай жінки самі говорять про себе! Вони не "берегині" - цю роль і цей ярлик для них придумали чоловіки. Українки були й мають бути повноцінними суб'єктами історичного процесу. А для усвідомлення цього варто позбутися шор сприйняття жіноцтва, адже тут самі стереотипи.
Вахтанг Кіпіані,
головний редактор проєкту "Історична правда".
Екранізація, інші відеоматеріали
Вахтанг Кіпіані «Країна жіночого роду» (інтерв'ю).
