Події в Маріуполі вже увійшли не лише в українську, а й у світову історію – як і сирійське Алеппо. Маріуполь – другий після Донецька промисловий центр на Донбасі та важливий торговельний порт. Навесні 2014 року він міг розділити долю Донецька та Луганська, бо був під контролем терористів з "ДНР". Але українські збройні сили та добровольчі підрозділи швидко звільнили його. Хоча лінія фронту проходила за кілька кілометрів від міста, промислові гіганти – "Азовсталь" та Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча – продовжили роботу.
За вісім років, починаючи з 2014 по 2022 рік Маріуполь перетворився на справжнє європейське місто та фактично став культурним і економічним центром Донецької області, яке підтримували численними міжнародними грантами та проєктами.
Маріуполь став форпостом російськомовного, але патріотичного українського Донбасу. Тому з особливою жорстокістю російська армія знищувала місто з кінця лютого 2022 року.
Крім того, свою роль зіграло розташування Маріуполя на шляху сухопутного коридору з Росії до анексованого Криму. Створення такого коридору – одна з очевидних цілей нинішньої війни.
Нарешті, ще однією причиною стало те, що у Маріуполі був штаб полку "Азов", заснований радикальними націоналістами. Саме вони відіграли не останню роль у визволенні міста у 2014 році. Саме існування "Азова" – невеликого, але широко відомого та добре озброєного підрозділу Нацгвардії України – роками було улюбленою темою російської пропаганди. Оголосивши про "денацифікацію" як про офіційну мету війни, Росія прагнула за всяку ціну знищити тих, кого вона називає "нацистами".
Березень
Початок блокади Маріуполя
Росіяни перекинули війська з Бердянська до околиць Маріуполя, а також захопили Гранітне на півночі й перекрили дорогу на Волноваху. Навколо міста ще було багато неконтрольованої росіянами території, що давало нашим військам змогу здійснювати контратаки й розвідки, але основні артерії, які живили місто, вже було перекрито.
З 1 березня почався відлік оточення та блокади міста. Спроби росіян штурмувати саме місто було успішно відбито. Щодня посилювалися обстріли, російські війська цілеспрямовано знищували критичну інфраструктуру міста, щоб змусити до капітуляції. Маріуполь опинився на межі гуманітарної катастрофи. Представники "Азову" заявили, що 1 березня житлові квартали міста обстріляли ракетою “Точка-У” з касетною боєголовкою. Ця боєголовка спрямована знищувати живу силу противника. Отже росіяни цілеспрямовано знищували цивільне населення.
"Маріуполь може бути як десять Бородянок, і я хочу сказати, знищення наших військових, наших хлопців поставить крапку на всіх перемовинах"
Президент України Володимир Зеленський
Армія РФ зупинилася на підступах до міста, ЗСУ здійснювали вдалі контратаки. За свідченнями австрійського аналітика Тома Купера, у місті перебувало близько трьох бригад ЗСУ та частина батальйону "Азов". Через посилення обстрілів та авіабомбардування у місті повністю зник мобільний зв'язок та інтернет, комунальні служби не могли оперативно відновлювати постачання електроенергії, газо-, водо- й теплопостачання, тому містяни почали відчувати брак води, тепла, електроенергії та продуктів харчування.
Лікарні перейшли на автономне забезпечення, а комунальники почали доставляти в цистернах питну воду в різні райони. За водою всюди стояли черги: і до цистерн, і до колодязів. Росіяни їх обстрілювали, як і черги за їжею до поодиноких магазинів, які ще працювали. На початку березня в місті почалися заморозки й на тлі відсутнього тепло- та електропостачання люди почали помирати від переохолодження. Готувати їжу доводилося на вогнищах біля будинків, щоб у разі обстрілу можна було швидко сховатися в під’їзді або підвалі. У місті почався натуральний обмін. Вода стала найбільшою цінністю. Люди пили воду навіть із батарей та збирали дощову.
"Маріуполь. Хроніки пекла" документальний фільм з історіями людей, які вирвались із блокадного міста.
У пошуках дров для обігріву та приготування їжі люди збирали залишки меблів у розбомблених будинках. Через перебої з їжею деяким власникам доводилося їсти власних домашніх тварин або полювати на голубів. Сніг, що випав 8 березня, став справжнім подарунком для містян, адже його можна було топити й отримувати питну воду. Мешканці міста, яким пощастило вирватися через гуманітарні коридори (які з перебоями почали діяти у другій половині березня), розповідали, що на початку місяця містом прокотилася хвиля самогубств – зневірені люди просто вистрибували з вікон. 6 березня мала відбутися друга спроба евакуації з міста. Керівництву Маріуполя вдалося організувати 30 автобусів, щоб евакуювати 5 тис. цивільних і поранених, проте росіяни почали обстріл і пошкодили 21 автобус – евакуацію було зірвано.
Захисники Маріуполя змогли здійснити успішну контратаку й навіть відкинути частину російської армії від міста. Найжорсткіші бої точилися на північному напрямку зі сторони селища Старий Крим. Російські війська почали “обхід” міста з південного заходу - захопили Мангуш і вийшли до узбережжя Азовського моря, чим створили загрозу штурму з півдня – з боку Маріупольського аеропорту. З Маріуполя за цей час ще не відбулося жодної масової евакуації населення, 400 тис. цивільних виявилися затиснутими між морем і російськими військами, а найближчі українські підрозділи вели бої більше ніж за 15 км на північ і відступали, щоб не опинитись у котлі.
“Сьогодні вже 14-й день оборони Маріуполя від московських окупантів. З 1 березня місто в повному оточенні. Російські війська артилерійськими та авіаційними обстрілами нещадно нищать і саме місто, і його мешканців. Через обстріли в Маріуполі немає електрики, води та газу. Відсутній зв’язок. Окупанти не пропускають у місто гуманітарні конвої, а з міста не випускають цивільних по «зеленому коридору». Маріуполь на межі гуманітарної катастрофи. Люди збирають дощову воду для пиття, їсти готують на вогнищі на вулиці, а загиблих сусідів ховають у дворах. Ті, кого нікому поховати, лежать на вулицях міста, доки їх заберуть комунальники й поховають у братських могилах. Величезну кількість будинків зруйновано, люди знаходять прихисток у бомбосховищах та релігійних спорудах, але ворог і їх обстрілює. Якщо найближчим часом українські війська не деблокують місто, то в Маріуполі розпочнеться голод і геноцид українців, який задумали росіяни, буде завершено”
Зі звернення полку "Азов".
Армія РФ, підсилена російськими військами з "ДНР", узяла під контроль кілька населених пунктів поблизу Маріуполя: Найденівку, Ляпіно, Виноградар і мікрорайон Сартану – й фактично наблизилася до малого кільця зовнішньої оборони міста. Російські війська просунулися на сході та на півдні (до вулиці Українського Козацтва), намагаючись оточити українську оборону й закріпитись на південно-західних околицях міста – між морським узбережжям та аеропортом. Армія РФ планувала просуватися далі на північний схід, до центру Маріуполя. Українські війська залишили Волноваху, що значно зменшило шанси на деблокаду Маріуполя.
Орки обстріляли мечеть султана Сулеймана Пишного (і його дружини Роксолани), де переховувалися 70-80 турецьких студентів, захопили обласну лікарню інтенсивного лікування й узяли в заручники медперсонал. За свідченнями полку "Азов", у лікарню “зганяли” цивільне населення з навколишніх районів – для прикриття.
Упродовж 15 березня “коридором” з Маріуполя врятувалося близько 20 тис. людей. З міста в напрямку Запоріжжя через Бердянськ і Мангуш виїхало понад 4 тис. приватних авто, 570 з яких надвечір уже прибули до Запоріжжя. Решта залишилася на нічліг у Бердянську й інших населених пунктах.
Батальйон "Азов" знищив російського генерал-майора, командувача 150-ї дивізії 8-ї загальновійськової армії Олега Мітяєва.
810-та бригада морської піхоти, посилена танками Т-64, під орудою російських військ з ОРДЛО стрімко сунула з західного краю Маріуполя проспектом Миру до центру й досягла Площі Свободи, проте морпіхи відстали,а самотні танки потрапили в засідку, де їх розбили. В ході боїв за центральну частину міста росіяни втратили до 500 осіб піхоти. На сході міста була знищена російська 150-та мотострілецька дивізія.
16 березня армія РФ скинула на будівлю обласного драмтеатру в центрі Маріуполя авіабомбу, де знаходилось майже 1 тис. цивільних мешканців міста: родини з дітьми й породіллі з малюками з місцевого пологового.
Російські війська прорвалися зі східної частини міста та досягли східних околиць заводу "Азовсталь" і просувалися вулицею Таганрозькою, оточуючи захисників міста на лівому березі річки Кальміус. Тривали важкі та кровопролитні бої за окремі будівлі й за цілі квартали у центральній частині міста, бійці "Азову" атакували ворожий командний пункт, знищили техніку, командирів і склади з боєприпасами. Було вбито командувача 8-ї армії РФ, генерал-лейтенанта Андрєя Мордвічьова, російська. Піхота і танковий батальйон полку "Азов", 56-та мотострілецька й 36-та бригада морської піхоти, поліція, тероборона, добровольці контролювали центр міста, проспект Миру, частину Приморського та Кальміуського районів, тобто приблизно 16 з 23 мікрорайонів міста, в яких залишалося понад 100 тис. мирних жителів.
Росіяни захопили дві військові бази в Маріуполі: штаб 36-ї бригади морської піхоти і штаб батальйону "Азов". Обидві були порожніми. Близько 80% міста було непоправно пошкоджено – це руїни з тисячами мертвих і тих, хто вмирав усередині.
"Те, що сьогодні робить Росія, – порушує всі можливі міжнародні права людини. Це можна порівняти з діями фашистських військ у час Другої світової війни.
Але ми не залишимо жодного маріупольця, якого проти сили вивезли на територію Росії. Ми створюємо базу депортованих жителів міста й розробляємо дієвий механізм, як повернути земляків»
мер Маріуполя Вадим Бойченко.
За оцінками міської влади, внаслідок російського нападу могли загинути 22 тисячі мешканців Маріуполя, достеменна кількість жертв є невідомою. До російського нападу в місті жили приблизно 432 тисячі людей.
