Херсонська обласна
універсальна наукова бібліотека
ім. Олеся Гончара
ПН-ЧТ: 9:00-18:00
СБ-НД: 9:00-18:00

Перлина неправильної форми

Цей вираз, що португальською  звучить  «perrola barroca», метафорично підводить нас до усвідомлення надзвичайно яскравого  стилю, який в другій половині XVII століття під впливом західноєвропейських уподобань проникає в усі культурні сфери українців і набуває свого розквіту у XVIIІ  столітті уже визнаним як «українське бароко».   Мистецтвознавці стверджують, що  «до  естетичних особливостей українського бароко можна віднести багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилену декоративність, динамізм і головне – небачену вигадливість форм

Прогулюючись центральною частиною Львова, ви, можливо, насолоджувались виглядом однієї з найбільш знаних споруд міста, яка і є першим прикладом барокової архітектури в країні. Саме із цієї будівлі Костелу єзуїтів, зведеної італійським архітектором Джакомо Бріано у 1610-1630 роках, розпочалася  в Україні неймовірна історія утвердження західноєвропейського стилю «БАРОКО», що в перекладі з італійської означає «химерний». І хоча на початках цей новітній стиль не мав схвальних відгуків з боку знаті, проте з часом він полонив усю освічену Європу.

Першою такою перлинкою українських зодчих можна вважати Іллінську церкву (або Церкву Святого Пророка Іллі) у селі Суботові Чигиринського району Черкаської області, збудовану 1653 року за наказом гетьмана Богдана Хмельницького як родову церкву-усипальницю. Основні розміри церкви: довжина 23 м, ширина 14,08 м, висота стін 7,35 м. Церква збудована із каменю і цегли, товщина стін 1,8 м. Знавці раннього українського бароко  знамениту церкву, репродукцію якої ми нині можемо щодня бачити на 5-гривневій купюрі, описують так: «Церква збудована в стилі раннього українського бароко, має оборонні риси (товщина стін — до 2 м, бійниці). Складена з каміння і цегли, однонавова, з гранчастою шестистінною апсидою. Накрита двосхилим дахом із заломом. Фасади пам'ятки вирішені лаконічно: їх кути закріплені пілястрами, в стінах — невеликі вікна в глибоких амбразурах і уступчасті ніші. Фасад увінчує розкрепований карниз, фриз і підфризовий валик. Західний фасад завершений двоярусним фігурним фронтоном виразного малюнку з волютами, розчленований карнизами і прикрашений сонечками на постаментах. По центру фронтон розділений пілястрою, в першому ярусі розміщені декоративні ніші, у другому — ключевидні бійниці в амбразурах. Об'єм нави перекритий напівциркульним склепінням з розпалубками. Хори підтримуються аркадою на двох опорних квадратних у перетині стовпах, і розкриваються в наву другим ярусом аркади. Хід на хори влаштований в товщі західної стіни.» Коли 1657 року Богдан Хмельницький помер, то його поховали саме в Іллінській церкві праворуч від вівтаря. Проте, як це вже часто трапляється в українській історії, останків гетьмана відповідно археологічних досліджень 1970-х років не виявлено. Та й церква за радянських часів  побувала в якості сільського клубу, а трохи пізніше в якості колгоспного складу.  Це іще один приклад нищення московітами історичних пам’яток України. Бо ж знали, іроди, що і український провісник національного відродження Тарас Шевченко у липні 1845 року побував у Суботові, де і написав картину «Богданова церква у Суботові», а трохи пізніше ще й віршовані рядки цій славнозвісній церкві присвятив:

«Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України —
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало:
Москалики, що заздріли,
То все очухрали…
Могили вже розривають,
Та грошей шукають;
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають,
Що й за труди не находять!
Отак то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну!
За те ж тобі така й дяка…
Церков-домовину
Нема кому полагодить!
На тій Україні,
На тій самій, що з тобою
Ляха задавила,
Байстрюки Єкатерини
Сараною сіли!
Отаке то, Зіновію,
Олексіїв друже!
Ти все оддав приятелям,

А їм і байдуже!
Кажуть, бачиш, що все то те
Таки й було «наше»,

Що вони тілько наймали
Татарам на пашу
Та полякам… Може й справді!
Нехай і так буде!
Так сміються ж з України
Стороннії люди!
Не смійтеся, чужі люди!
Церква-домовина
Розвалиться… і з-під неї
Встане Україна
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!
»
1845. 21. X.
Марїнське.

Перечитавши увесь (від початку до кінця)  вірш Великого Кобзаря, нині розуміємо його пророчі слова. Сподіваємось на Перемогу ЗСУ над одвічним заздрісником і кривдником Славної України. Віримо, що Сонце правди засіяє і розвіє тьму неволі.

А ми маємо пізнавати своє , перечитуючи рядки нашого пророка і вшановуючи досягнення величної української культури, однієї з яскравих сторінок якої є українське бароко, яке іще  іменують «МАЗЕПИНСЬКИМ БАРОКО». І цьому є пояснення. На відміну від своїх попередників в історії гетьманської України гетьман Іван Мазепа на культуру і мистецтво коштів не шкодував. Його меценатство не має собі рівних. Лише в Києво-Печерській лаврі ми можемо споглядати справжні родзинки українського зодчества, споруджені коштом Івана Мазепи, серед яких Успенський собор (1073—1089; перебудова XVII—XVIII ст.) відновлений коштом І.Мазепи (1690), церква Різдва Богородиці (1696), Церква Всіх святих над Економічною брамою (1696—1698), Кам'яний мур Києво-Печерської лаври (1696—1701), а іще в Києво-Печерській лаврі коштом Івана Мазепи були збудовані південно-західна башта (башта Івана Кущника, від назви церкви, яку там хотіли відкрити на честь патрона Івана Самойловича; побудована 1696 р.); південна (Часова чи Годинникова, бо в ній до 1818 р. був годинник); північна (Малярна, бо там містилася малярна майстерня); східна (Онуфрієвська — від церкви св. Онуфрія, або Палатна, бо тут містилися палати І.Мазепи) (1698—1701). Іван Степанович Мазепа також фондував побудову Микильського собору (1690—1696), Богоявленського собору (1693) та церкви Живоначальної Трійці у Батурині (1692). А також у тоді стольному граді Батурині коштом Івана Мазепи було збудовано церкву Святого Миколи, Воскресенську церкву та церкву Покрови Богородиці. Саме завдяки фінансової підтримки Івана Мазепи було збудовано  Свято-Троїцький собор Кирилівського монастиря (1695) та собор Вознесіння Господнього Бахмацького монастиря, а також Успенська церква, трапезна та дзвіниця Глухівського монастиря (1692).

Не обходив своєю увагою уславлений гетьман і українські села. До найбільш значимих із десятків ним профінансованих ми можемо віднести церкву Петра і Павла в с. Іванівському (поч.1700-х) та Покровську церкву в с. Дігтярівці Новгородсіверського району Чергігівської області (1708—1709 або1710).

Гріх було б не згадати про значну фінансову підтримку Іваном Мазепою Києво-Могилянської академії та інших козацьких братських шкіл. Варто нагадати, що і Колегіум у Чернігові, що був заснований відомим педагогом і письменником Іоаном Максимовичем  при кафедральному  Борисоглібському монастирі, тривалий час діяв за безпосередньої підтримки та фінансування саме гетьмана Івана Мазепи. Так, починаючи з 1700 по 1705 рік протягом чотирьох років у Чернігівському колегіумі було відкрито 4 класи: три граматичні та клас поетики. Мовою викладання, як і у всіх престижних європейських навчальних закладах, була латинська. Латинську мову вивчали за тим же самим підручником Емануїла Альвара «Institutiones linguae latinae», що і в Київській академії, який був дуже популярний в Європі. У Чернігівському колегіумі учні практикувалися перекладати тексти з польської та української на латинську і навпаки.

Як і в Києво-Могилянській академії так і в Чернігівському колегіумі кожний викладач поетики, риторики та філософії навчав учнів на власно підготовленому курсі лекцій. Цьому в підтвердження є незначна кількість рукописних підручників, авторами яких були знані викладачі Чернігівського колегіуму, які навчали учнів і написанню поезії.

Образне мислення було притаманне і самому гетьманові Мазепі. До наших днів дійшло чимало популярних віршованих творів, автором яких є сам Іван Степанович Мазепа. А іще він полюбляв грати на власному ТОРБАНІ, так би мовити удосконаленому гібриді барокової лютні з кобзою. Він своїми уподобаннями творив моду на мистецтво.  Скрізь, у всіх ділянках української духовної й матеріальної культури, перемогла Європа, тобто світогляд безупинного поступу й самовдосконалення переміг східний догматизм і традиціоналізм. Всесвітньовідомий  український історик мистецтва і театру, знаний український політичний і громадський діяч Дмитро Володимирович Антонович (1877-1945) окреслив добу гетьманування Мазепи як «другу золоту добу українського мистецтва» після великодержавної доби Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

 Більшість з козацької старшини мазепинської доби також намагалася діяти за прикладом свого очільника. Є чимало прикладів, коли козацькі полковники а чи сотники фінансували побудови церков, утримання монастирів та братських козацьких шкіл, а також намагалися будувати власні маєтності у стилі БАРОКО, який став модним і в Європі, і в освіченій Україні. Можемо зазначити, що в стилі українського бароко наприкінці XVII століття за прикладом свого шефа полковник гетьмана Мазепи Яків Лизогуб збудував собі палату в Седневі на Чернігівщині. Окрім того Яків Лизогуб увійшов в число українських меценатів, профінансувавши побудову церкви Різдва Богородиці в Седневі та південного приділу церкви Єлецького монастиря в Чернігові. І прикладів фінансової щедрості козацької старшини часів Мазепи в бік українського мистецтва можна наводити чимало.

Іще можемо навести приклад: у Києві було побудовано Будинок полкової канцелярії на замовлення Київського полковника Юхима Дарагана. Архітектором, до речі, цієї історичної споруди був всесвітньовідомий український зодчий  Іван Григорович Григорович-Барський (1713-1791). Це той Іван Григорович-Барський, який побудував справжні шедеври українського бароко, серед яких церква Миколи Набережного (1772-1775), Покровська церква (1766), собор Різдва Богородиці в селі Козельця. Його авторству належить і знаменитий фонтан Самсон (1748-1749), виконаний на замовлення магістрату. Також він відбудував, чи то реконструював, старовинний подільський собор Успіння Богородиці Пирогощі, де свого часу був крамарем і старостою його батько, поблизу якої і його  1791 року поховали вдячні йому рідні п’ятнадцятеро дітей, двоє з яких були знаними київськими підприємцями.

Не менш відомий за Івана Григоровича-Барського в цей час працював і творив архітектурні шедеври підданий Києво-Печерської лаври  Степа́н Дем'я́нович Ковнір (1695 — 1786). За участю Ковніра споруджено дзвіниці на Ближніх та Дальніх печерах, Свято-Троїцька церква  у Китаєві (1763—1767), Кловський палац (1754—1761)  та інші видатні пам'ятки українського бароко. Яскравим шедевром є  Ковнірівський корпус на території Верхньої Лаври — колишнє службове монастирське приміщення. Відомий український архітектор, реставратор і мистецтвознавець, професор  Юрій Сергійович Асєєв (1917-2005)  писав: «Ковнір для Лаври зробив те, що Сансовіно для площі Сан Марко в Венеції - завершив історичний процес складання гармонійного архітектурного комплексу.»

Ми маємо завдячувати українському зодчому Степанові Ковніру за його родзинки архітектурного мистецтва, серед яких чинне місце займає собор Антонія і Феодосія з дзвіницею (1756—1758), збудований у місті Василькові Київської області. Собор побудований Степаном Ковніром на замовлення лаврського архімандрита (за легендою, від васильківського собору до лаври прокладений підземний хід). Згідно  оповідей українських мистецтвознавців «розміри храму становлять 20 х 20 метрів, висота центрального куполу в інтер'єрі 28 метрів. Чотири бокові куполи увінчують квадратні приміщення між рукавами апсид.  Вікна прикрашені фігурними наличниками. Характерною деталлю архітектури вважаються фронтони з карнизами подвійної  кривизни (скульптор С. Тальянець). Будівля собору зовні нагадує Козелецький собор Різдва Богородиці. В інтер'єрі збереглися розписи Василя Бібікова.» Головна святиня храму і до сьогодні — це чудотворна ікона Божої Матері Триручниці. Також слід нагадати, що і тут москалі нашкодили. У рік радянської грошової реформи 1961 совєти славнозвісний собор Антонія і Феодосія закрили. І лише в часи Незалежності України після попередніх реставраційних робіт, які тривали майже 8 років, храм, збудований Степаном Ковніром, відновив свою діяльність. Храм і до тепер є яскравим прикладом українського бароко.

В самому Києві на улюбленому для киян і гостей міста Андріївському узвозі примостилася справжня перлина європейського бароко Андріївська церква, над побудовою якої за проектом знаменитого  Франческо Бартоломео Растрелі від 1747 року працював і Степан Ковнір,  та інші українські зодчі, а керував ними московський архітектор Іван Мічурін. Пам'ятка архітектури та монументального живопису XVIII століття світового значення АНДРІЇВСЬКА ЦЕРКВА у Києві і до тепер користується особливою любов’ю та шаною з боку християн.

І побудована вона на Андріївській горі не випадково. Бо вже 1215 року на місці сучасної Андріївської церкви радувала око киян Хрестовоздвиженська церква, яка проіснувала до початку XVII століття. Потім на даному місці була збудована інша дерев’яна церква. Але вона вже наприкінці того ж XVII століття згоріла під час великої пожежі. Тому за період від 1747 року до 1762 року була збудована  ще одна перлина європейського бароко знана у світі як Андріївська церква, над оформлення якої працювали відомі художники: український художник  Іван Чайковський та російський художник  Іван Вишняков з учнями. Один з учнів Івана Вишнякова, талановитий художник Олексій Антропов розписав катедру українського храму, купол і декілька ікон іконостасу, серед яких «Тайна вечеря», «Благовіщення», «Успіння Богородиці» та «Апостол Андрій Первозваний». Такі обміни талановитими митцями траплялися в нашій історії. Український архітектор, скульптор, іконописець, різьбяр, талановитий представник українського бароко Іван Зарудний (1670-1727) за наказом гетьмана Івана Мазепи від 1690 року працював у Москві, згодом  у Санкт-Петербурзі. І чимало його робіт нині можна побачити у Московії.  А от роботи московських художників Івана Вишнякова, Олексія Антропова та інших можна побачити саме у Андріївській церкві, яка 1767 року була освячена, а 1768 року її було передано Київському магістрату, пізніше — Київській міській думі. Під час ремонту 1785—1786 років, було замінено покрівлю основного об'єму з темно-зеленої полив'яної дахівки на бляху.

Подальша доля Андріївської церкви така ж яскрава і непередбачувана, як і історія її побудови і наповнення справді шедевральними розписами. Діючою Андріївська церква була до трагічного 1932 року, коли в Україні москалі запровадили голодомор. У 1935 році Андріївська церква на правах філії увійшла до складу історико-культурного заповідника «Всеукраїнське музейне містечко». Так українські мистецтвознавці на свій страх і ризик намагалися зберегти перлину європейського бароко. У 1939 році в ній вже розміщувалась філія Софійського антирелігійного музею. В роки Другої світової війни і післявоєнні роки в Андріївській церкві богослужіння було поновлено.  Але зловісного року радянської грошової реформи, тобто 1961 року, в Андріївській церкві  совєти богослужіння знову забороняють. 10 вересня 1968 року Андріївська церква відкривається як архітектурно-історичний музей-філія заповідника «Софійський музей». Реставраційні роботи 1965-1967 років врятували храм від неминучого  руйнування. Роботи з укріплення цегляної кладки фасадів підкліта, його під­пірну стіну було перекладено. Ремонт покриття па­перті, конструкцій даху та покрівлі церкви майстрами було здійснено на «відмінно». Автором проєкту реставрації була архітекторка-реставраторка Валентина Корнєєва. Також було продовже­но консервацію живопису під керівництвом Павла Войтка.

Слід радіти й тому, що на підставі виявлених у графічному зібранні віденського музею «Альбертіна» копій авторських креслень Франческо Бартоломео Растрелі у Андріївській церкві протягом 1974-1987 років була проведена повна реставрація храму та храмового начиння. Від того часу можна бачити церкву за описом знавців архітектурного мистецтва, що звучить так: «Будівля церкви однокупольна з п'ятибанним завершенням має форму хреста (31,5–22,7 м), у кутах якого розміщені декоративні вежі на масивних стовпах, що відіграють роль своєрідних  контрфорсів. Зовні контрфорси прикрашені пілястрами й прикриті трьома парами колон з капітелями коринфського ордеру. Висота церкви — 46 метрів, з хрестом — 50 метрів (з підклітом — 64 метри); довжина — 30 метрів, ширина — 23 метри. До церкви, з боку вулиці, ведуть круті чавунні сходи. Уся маса церкви спирається на двоповерховий будинок-підкліт з 8 кімнатами на кожному поверсі, стіни якого являють собою фундаменти церкви

Від 1987 року Андріївська церква входить до складу Національного заповідника «Софія Київська». А вже протягом 2001-2016 років в даній церкві знову проходили богослужіння, але вже Української автокефальної православної церкви, тобто вже українською мовою. Вікопомного 18 жовтня 2018 року Андріївська церква була передана Вселенському Патріархату, тобто на території церкви була створена ставропігія в Києві. І відповідно 13 грудня 2018 року,  на свято апостола Андрія,  в славнозвісній Андріївській церкві відбулась перша архієрейська літургія Патріаршої Ставропігії Константинопольської православної церкви. Тож, коли доля Вас направить до столиці Незалежної України, пройдіться Андріївським узвозом і насолодіться красою Андріївської церкви, на сходах якої знімали кульмінаційні моменти художнього фільму «За двома зайцями», створеного за п’єсою відомого українського письменника і драматурга, просвітянина і мецената Михайла Старицького (1839-1904), одного з корифеїв українського побутового театру.

Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві України цього періоду.

Характерно національні риси бароко, які проявилися в добу гетьмана Івана Мазепи в усіх видах українського мистецтва – архітектурі, образотворчому мистецтві (живопису і портрету), скульптурі та різьбі по дереву, ковальстві та гончарстві,  художньому металі та гаптуванні, гравюрі та графіці. Більш докладно про скульптуру та портрети періоду розвою українського бароко ми поспілкуємося з Вами, дорогі друзі, у нашій наступній статті. А нині ми можемо подякувати, що Ви залишаєтесь з нами і підтримуєте наш проєкт «Українська культура: Пізнаємо своє». Подякуємо мужнім воїнам ЗСУ, які боронять зі зброєю у руках нашу Незалежність,  нашу українську ідентичність. Тож  ми намагатимемося сприяти  розкриттю особливих національних рис, притаманних саме  українській культурі. Шануймо своє! Шануймо українське!

Календар подій

     1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
252627282930