Наталія Кобринська

08.06.2020

  Я через літературу дійшла до зрозуміння положення жінки в суспільстві, – тож хотіла і других повести на ту дорогу.

Н. Кобринська

 

Вона стояла біля витоків українського фемінізму – фемінізму, націленого не на руйнування, а на будівництво і творчість. Вона – ініціатор першої української жіночої організації. Вона заклала основи розвитку жіночих часописів, які редагували та видавали самі жінки. Вона була переконана, що її літературна творчість повинна допомогти українській жінці побачити і зрозуміти своє підпорядковане становище.

Наталія Іванівна Кобринська (дівоче прізвище Озаркевич) народилася 8 червня 1855 року в селі Белелуя Снятинського району Івано-Франківської області, тоді – Королівство Галичина та Лодомерія Австрійської імперії, у родині греко-католицького священика з поважними національно-культурними традиціями.

Дід Кобринської – Іван Озаркевич (1795-1854) – відомий як перший популяризатор творів письменників України в Галичині, ініціатор українського театрального аматорства, автор і постановник п'єс І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Степана Писаревського та ін. Батько письменниці о. Іван Озаркевич (1826-1903) був депутатом Галицького сейму та Австрійського парламенту (райхсрату), громадським діячем, писав вірші. Мати – Окуневська Теофілія Данилівна – представниця давнього українського роду Окуневських. Двоюрідною сестрою Наталії була лікарка, феміністка та громадська діячка Софія Окуневська, яка після смерті матері жила в родині Озаркевичів.

Освіту здобула вдома. Під керівництвом свого батька вона вивчала українську, російську, польську, німецьку та французьку мови.

Одружившись із Теофілом Кобринським – піаністом, співаком і композитором, обдарована від природи жінка мала в його особі щирого друга.

Після раптової смерті чоловіка у 1882 році Н.Кобринська поїхала з батьком-послом Державної ради у Відень. Тут вона познайомилася з О. Терлецьким і В. Полянським, які підтримали її морально і заохотили до літературної праці. Неабиякий вплив на Кобринську мав публіцист і літературознавець Остап Терлецький.

Про справжній новий талант в українській літературі швидко довідався й активний галицький народовець Іван Франко. Через знайомих він переказав мисткині, що із задоволенням почитав би її образки з життя.

Особисте знайомство з Іваном Франком та його соратником Михайлом Павликом відбулося в Коломиї 29 червня 1883 р. на віче, організованому віденськими та львівськими студентами. Молода письменниця взялася друкуватися в альманахах «Зоря» та «ЛНВ», а також газетах «Буковина», «Діло», «Промінь», «Неділя», «Каменярі». Відколи з утопічно-соціалістичного благословення Остапа Терлецького 1883 р. постало оповідання «Пані Шумінська» (пізня назва – «Дух часу»), а за ним образок «Задля кусника хліба» переріс у повість (1884), – її доля у красному письменстві була вирішена.

1884-1895 рр. – найплідніші в літературній діяльності Н.Кобринської. На цей час припадає написання оповідань «Перший вінок», «Янова»(1885), «Виборець» (1889), «Жидівська дитина» (1890), повісті «Перша вчителька» (1892) та ін.

Завжди чутлива до найменшого подиху часу, письменниця не залишала поза увагою й народження в Україні нових літературних напрямів, зокрема символізму. У трьох випусках альманаху «Наша доля» вона опублікувала кілька творів: «Душа», «Омен», «Св. Миколай», «Блудний метеор», написаних у модерному стилі.

У цей же час – 7 жовтня 1884 року – Наталя Кобринська у колі однодумців-інтелігенток заснувала жіночу організацію, голосуванням затвердила Статут, направила для затвердження Намісництву у Львові та понад три роки була активісткою «Товариства руських жінок у Станіславові» (нині – Івано-Франківськ).

Найбільшим його здобутком виступає альманах «Перший вінок» (1887) за редакцією Н. Кобринської та Олени Пчілки. Із публікаціями тут, окрім упорядниць, виступили Г.Барвінок, О.Грицай, Дніпрова Чайка, У.Кравченко, С.Окуневська, А.Павлик, К.Попович, М.Рошкевич, Леся Українка, О.Франко та ін. Альманах увійшов в історію української літератури як перша письменницька жіноча антологія.

У «Першому вінку» вміщено п’ять публіцистичних статей Н.Кобринської («Про рух жіночий в новіших часах», «Українське жіноцтво в Галичині в наших часах», «Про первісну ціль Товариства руських жінок у Станіславові» та ін.), в яких вона виклала своє розуміння жіночого руху, висвітлила його історію і теорію на фактах, узятих з життя європейських країн. Першочерговим завданням на шляху емансипації української жінки, відповідно, повинна стати зміна її власного світогляду, усвідомлення свого становища в суспільстві та сім’ї, тобто зміна психології.

У серпні 1899 року здійснилася давня і палка мрія Н.Кобринської побувати «на великій Україні». У товаристві своєї подруги та учениці О.Кобилянської вона відвідала Київ, де саме тоді проходив ХІ археологічний з’їзд. Їй поталанило зустрітися і потоваришувати з відомими діячами української культури: М.Старицьким, І.Нечуй-Левицьким, М.Коцюбинським, Б.Грінченком. Бентежно радісні враження від цієї мандрівки передані у нарисах «У Нечуя» та «Із подорожі по Україні».

Із 1900-х років Н.Кобринська активно виступала як критик зі статтями і рецензіями «Український бандурист», «Символізм в народній пісні». Свої спостереження, міркування про індивідуальний стиль, художню умовність, народність літератури вона висловила у літературно-критичних працях: «Промова на науковій академії в ювілей відродження русько-української літератури» (1898), «Про “Нору” Ібсена» (1900), «Август Стріндберг» (1901), «Символізм в народній поезії» (1905), «За кадильню Дениса Лукіяновича» (1908), «Філістер», «Події з родинного життя» (1910) та ін. Її оцінки художніх явищ – об’єктивні, виважені, високо професіональні.

Перша світова війна, що руйнівним колесом прокотилася по Галичині, не оминула і Н.Кобринську. У 1915 році її, як і В.Стефаника, звинуватили у шпигунстві на користь Росії й заарештували. Лише зусиллями адвоката, відомого українського письменника А.Чайковського, вона не опинилася в одному з австрійських концтаборів. Того ж 1915-го у львівській газеті «Нове слово» з’явилися три новели Н.Кобринської про війну: «Кінь», «Полишений», «Свічка горить». Авторка створила цілу низку реалістичних мініатюр, фрагментів, поезій у прозі.

В останні роки життя Наталія Кобринська дуже бідувала, жила в голоді і злиднях.

Повертаючись зі Львова, письменниця в дорозі заразилася тифом і 22 січня 1920 року відійшла на вічний спочинок. Поховано Н. Кобринську в м. Болехові, де вона й закінчила своє життя, а будинок її було спалено через загрозу інфекції тифу.

У першу річницю смерті Hаталії Кобринської українські письменники Галичини видали збірку творів, присвячену її пам’яті, під заголовком «Першому українському борцеві за права жінки».

Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:

Про неї:
 

  • Каневська Л.В. Наталія Кобринська: портрет без ретуші й у повний зріст [Текст] / Л.В. Каневська // Закарпатські філологічні студії. – 2018. – № 3 т. 3. – С. 155-158.
  • Кіраль Сидір. Лабіринти життєтворчості української Аріадни: нове прочитання Наталії Кобринської [Текст] / С. Кіраль // Слово і час. – 2018. – № 9. – С. 120-123.
  • Книш Ірена. Смолоскип у темряві: Наталія Кобринська й український жіночий рух / І. Книш; передм. О. Кисілевська, обкл. роботи І. Нижник-Винників – Вінніпег : накладом авторки, 1957. – Контртитул англ. мовою. – Бібліогр.: с. 299. – 301 с.
  • Панченко Володимир. Феміністка [Текст] / В. Панченко // Дивослово. – 2012. – № 12. ­– С. 43-47 – Бібліогр. наприкінці ст.
  • Тимків Надія. «Мене вже серце не болить» [Текст] / Н. Тимків // Дивослово. – 2010. – № 6. – С. 56-61 – Бібліогр. у кінці ст.
  • Швець Алла. «Найбільша жінка Галицької землі, яка завжди вміла «бути собою» (до 160-ліття від дня народження Наталії Кобринської) [Текст] / А. Швець // Слово і час. – 2015. – № 10. – С. 68-75 – Бібліогр. наприкінці ст.
    Та інші.

Її твори:

  • Кобринська Наталія Іванівна. Вибрані твори: збірка / Н.І. Кобринська; Сост. І. О. Денисюк, Сост. К. А. Кріль, Вступ. ст. І. О. Денисюк, Вступ. ст. К. А. Кріль – К. : Дніпро, 1980. – Прим.: с. 418-444. – 446 с.
  • Кобринська Наталія Іванівна. Дух часу: ОПОВIДАННЯ, ПОВIСТЬ / Н. І. Кобринська – Львів : КАМЕНЯР, 1990. – 350 c.
  • Кобринська Наталія. Свічка горить [Текст] : новела / Н. Кобринська // Дивослово. – 2010. – № 6. – С. 61-62
  • Перший вінок: жіночий альманах, 1887-1984 / ред. Н. Кобринська, ред. О. Пчілка, видавець Н. Кобринська, видавець О. Пчілка, вступ. ст. Залеська Онишкевич, біограф. нотатки Залеська Онишкевич, обкл. С. Геруляк – Нью Йорк : Союз українок Америки, 1984. – Перше вид.: Л.: друк. ім. Т. Шевченка, 1887. – Видано у 100-ліття Українського жіночого руху. – Факсиміле 1-го вид. – Контртитул англ. мовою. – Індекс авторів альманаху: с. 485-486. – XIX, 486 с.
    Та інші.

Календар подій

   1 2 345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день