Херсонська обласна
універсальна наукова бібліотека
ім. Олеся Гончара
ПН-ЧТ: 9:00-18:00
СБ-НД: 9:00-18:00

100 років з часу виходу з друку збірки прозових творів Миколи Хвильового «Сині етюди»

04.12.2023 17:29
Я належу до того художнього напрямку, який зараз не в моді, —я…романтик! Саме звідси йде розхристаність і зворушливість шукання самого себе.
Микола Хвильовий

Микола Григорович Хвильовий – український прозаїк, поет, публіцист, один із основоположників пореволюційної української прози та один з найвідоміших представників laquo;розстріляного відродження», ідейний натхненник гасла «Геть від Москви!». Ініціатор заснування літературно-мистецького угруповання ВАПЛІТЕ («Вільна академія пролетарської літератури», 1926-1928). Його життя і творчість – це бездонна енциклопедія боротьби, відваги, сумнівів і страждань. Вправний майстер слова, він не зміг жити і творити з тиском і погрозами, а його безтурботне існування йшло б наперекір панівному режимові. Радимо ознайомитися з його біографією всім, хто цікавиться українською літературою та історією минулого століття.

Микола Хвильовий, крім того, що він поет — як слід тому бути — з повним розумінням науки поетики, ще й іде своїм шляхом, яким до нього не йшов ніхто ні в російській, ні в українській літературі, — це справжній і оригінальний майстер.
Український поет, прозаїк Майк Йогансен

Справжнє прізвище письменника Микола Фітільов, він же в літературі – Стефан Кароль чи Юлія Уманець.

Майже все життя М. Хвильовий присвятив просуванню України та боротьбі за її місце в мистецькій Європі. Його зусилля принесли неймовірний результат, розпочата ним літературна дискусія та твори письменника пожвавили літературний процес початку ХХ століття, збурили його учасників до дій та роздумів закликати та творити без страху і обмежень й без перебільшень формували добу. Події, які відбувалися в радянській Україні були занадто важким для сприйняття письменника.

Центральною для Хвильового – полеміста та публіциста – була проблема історичного буття України, української культури. Заперечуючи москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів, Хвильовий проголошував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва:

«Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати. Поляки ніколи б не дали Міцкевича, коли б вони не покинули орієнтуватись на московське мистецтво. Річ у тім, що російська література тяжить над нами в віках як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування… Наша орієнтація – на західноєвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийоми».

У 1923 році вийшла перша збірка його оповідань під назвою «Сині етюди» («Редактор Карк», «Кіт у чоботях», «Солонський Яр», «Легенда», «Свиня», «Чумаківська комуна»). Вона справила вибухове враження та була зустрінута найавторитетнішими тогочасними критиками як явище значне й цілком новаторське. С. Єфремов відзначив «бистре око меткого спостережника разом з незалежною об'єктивністю художника, вміння різко й рельєфно, без страху зачеркнути контури, вложити в них промовистий образ, знайти відповідне слово без зайвої розволіклості, округлити цілу картину яким-небудь загальним штрихом...». О. Дорошкевич вважав, що збірка "Сині етюди" "придбала авторові славу першорядного письменника". О. Білецький у відомій статті "Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року" назвав М. Хвильового "основоположником справжньої нової української прози".


С.Єфремов

О.Дорошкевич

О.Білецький

У «Синіх етюдах»; Микола Хвильовий відходить від традиційних канонів української наративної прози (,,Я не хочу бути зв'язаним. Я хочу творити по-новому''), від послідовного викладу подій й звертається до уривчастості художнього часу і простору, які були характерними для модерної літератури. Застосувавши такий прийом, автор досягає сильних емоційних ефектів, залежності читача від тексту, який слідкує за подіями і намагається не випустити з уваги жодної деталі. Основу побудови імпресіоністичного твору становить не естетика чи розвиток подій, не сюжет, а ,,організація ліричних компонентів - емоцій і вражень''

Перша світова війна стала й першою світоглядною кризою Хвильового : «Бої, походи, воші, «лямка» пехотинця, – усе це я витерпів фізично, але морально це випробовування мене надломило». Потім стався наступний злам, коли, на думку його першого біографа О.Гана, восени 1918 року Фітільов (справжнє прізвище письменника) спочатку організував із селян Козіївки загін на захист УНР, а потім, відчуваючи «непевність і відчай», почав підтримувати більшовиків. Сам він про цей час писав опосередковано, зокрема коли згадував про долю Василя Еллана-Блакитного: «Епоха громадянської війни – такої жорстокої в своїй реальності й такої м’яко-романтичної й без кінця прекрасної в своїх конечних стремліннях».

Загалом його ідеологічні борсання найкраще відчутні якраз у збірці «Сині етюди», де персонажі постійно розмірковують про загадкову українську душу. Хоча точніше це Микола Хвильовий приміряє різні іпостасі, пробує знайти своє місце в бурхливому світі, перебираючи маски. Утім, краще хай він сам за себе скаже: «І читач творець, не тільки я, не тільки ми – письменники. Я шукаю, і ви шукаєте».

Я належу до того художнього напрямку, який зараз не в моді, —я…романтик! Саме звідси йде розхристаність і зворушливість шукання самого себе. Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п’янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорстокий до інших і до себе, хворобливо вразливий і гордий, недоторканний і суворий, а часом — ніжний і сором’язливий, химерний характерник, залюблений у слово і форму мрійник.
Український літературознавець Володимир Коряк.

Отак і варто розуміти збірка «Сині етюди» – це пошуки автором самого себе, завуальовані під розмисли літературних героїв, які перераховують усі поведінкові моделі, що їх міг вибрати українець у 1910–1930-х.

В оповіданні «Редактор Карк» нібито підхоплені ці незавершені роздуми, однак головний персонаж – інтелігент (а тому, за його визначенням, «зайвий чоловік»), через це дещо відмежовується від усього народу: «Український мужик ніколи не бачив фарфорових чашок, а потім він пішов у повстанці – і бачив чашки. Але він не пив з тих чашок – йому ніколи. Український мужик і на заводі – він усюди український. Буває він пролетар – таких багато. Він більшовик і вміє умирати».

Новела «Кіт у чоботях», присвячена жінці революції, стає спробою усвідомити свій час і себе в ньому. Автор свідомий того, що дійсність – надто складний комплекс переживань, рефлексій, тому новела – тільки «уривок правди, бо вся правда – то ціла революція».

Впродовж усього творчого шляху однією з найважливіших для Миколи Хвильового була проблема розбіжності мрії й дійсності. А звідси у його новелах майже завжди два часові плани: непривабливе сьогодення, усі вади якого проступають дуже гостро, і протиставлене йому омріяне майбутнє або манливе минуле.

Микола Хвильовий міг ще багато написати, але його життя завершилося передчасно.

Ідеали, в які він вірив виявилися занадто сміливими і радикальними для тоталітарного уряду, а країна, яку він любив навіть більше, ніж власне життя, була перед великою загрозою. Більшість часу Микола Хвильовий намагався відвоювати місце України у культурному просторі світу, на яке вона заслуговувала ще з давніх часів. Його намагання кожного разу були зупинені, загальмовані, критиковані, а його ім'я на довший час стало ворожим, забороненим.

Тому в атмосфері шаленого цькування, несправедливого навішування образливих ярликів типу “співець націоналістичної ізольованості”, “автор злісних вигадок про культурний епігонізм, цинічних наклепів на революцію”, “похмурий занепадник”, “буржуазний націоналіст” і майже шістдесятилітнє замовчування, найдовше з усіх тих, що випали на долю митців “розстріляного Відродження”. Та передчуваючи наближення тотального терору, М. Хвильовий покінчив життя самогубством 13 травня 1933p.

Сьогодні в Україні Хвильового пам'ятають, читають і перевидають. Наостанок згадаємо цитату митця, яка зараз дуже актуальна для українського народу:

"Перед нами стоїть таке питання: на яку зі світових літератур взяти курс? В будь-якому випадку, не на російську. Від російської літератури, від її стихії українська поезія повинна втікати як можна швидше. Справа в тому, що російська література віками тяжіє над нами, як хазяїн положення, який привчив психіку до рабського наслідування.

Українське суспільство, зміцнівши, не примириться зі своїм фактичним гегемоном – російським конкурентом. Ми повинні негайно стати на сторону молодого українського суспільства, яке втілює не лише селянина, але і робітника, і цим назавжди покінчити з контрреволюційною ідеєю створювати на Україні російську культуру".


Пам'ятник у Молодіжному парку в Харкові. Встановлено 1995 р.

Використані джерела

Відео матеріали

Календар подій

1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15161718192021
22232425262728
2930