«Дзвін»

22.01.2021

«Голос “Дзвона” чути скрізь…»

Літературно-мистецькі та громадсько-політичні журнали посідають особливе місце серед періодичних видань України. Біля колиски літературно-мистецьких часописів стояли світочі національної літератури, які за головну мету своєї діяльності вважали відбір найталановитіших майстрів слова, доторк до життєво важливих, болючих проблем економічного, політичного, соціального та духовного життя українського народу. Одним із таких є часопис Національної спілки письменників України «Дзвін».

Довгий шлях літературно-мистецького журналу був далеко не безхмарний. На українських землях на початку ХХ ст. відбувалося пожвавлення партійного життя, розвивалась партійна преса, зростала кількість робітничих видань: соціал-демократичні часописи «Праця» (1904-1905), «Селянин» (1903-1905), у Києві виходили «Работник» (1906), «Голос народа» (1905), «Слово» (1907-1909), місячник «Вільна Україна» (1906) був друкованим органом УСДРП у Санкт-Петербурзі. Продовжив традиції робітничої преси журнал «Дзвін», що виходив у Києві (1913-1914) в епоху видань «Звезда» («Зірка») і «Правда». Це був літературно-мистецький і суспільно-політичний щомісячний журнал соціал-демократичного напряму. Існував часопис переважно на кошти українського політичного діяча і письменника Л. Юркевича.

Звертаючись зі сторінок часопису, Л. Юркевич акцентує увагу читача на почутті обов'язку підтримувати «свою» пресу: «Ми, українці, страшно позвикали до літературних підприємств, заснованих на добродійні грошеві фонди, український читач не почуває ще обов'язку матеріально підтримувати свою пресу, він ще не має її за свою власність, не опікується нею як своєю власністю». Публіцист також вказує на інше слабке місце українського робітничого руху – «сільські традиції», старомодне покладання надій на село, як на «єдине можливе поле для нашої широкої діяльності». Із такими «сільськими симпатіями» українське відродження ніколи «не вилізе з темряви етнографічно-зоологічного існування», – переконаний автор. 

Керівниками журналу, окрім Юркевича, були Антонович та інші. Редагували часопис І. Ващенко, Ф. Преподобний, С. Черкасенко, Л. Юркевич. Серед співробітників журналу були відомі громадські й політичні діячі, науковці, літератори, публіцисти: В. Винниченко, Д. Донцов, Х. Алчевська, М. Вороний, Дніпрова Чайка, Д. Антонович, Ю. Бачинський, А. Луначарський, Г. Чупринка та ін. За два роки (1913-1914) світ побачило всього 19 номерів. Із початком Першої світової війни царська влада за наказом начальника Київського військового округу видання закрила.

Повернувся часопис 1940 року під назвою «Література і мистецтво». Як журнал Львівської організації Спілки радянських письменників України  виходив під назвою «Радянський Львів» від липня 1945 року до лютого 1951 року. Під назвою «Жовтень» виходив у 1951-1989 рр. Від 1990 р. виходить під сучасною назвою «Дзвін». Головними редакторами в різні роки були Олекса Десняк, Петро Козланюк, від 1951 – Юрій Мельничук (помер 12 серпня 1963 р.), 1965-1966 – Ростислав Братунь, Микола Романченко.  Починаючи із 1968 року і аж до смерті журналом керував прозаїк Роман Федорів. Сучасний редактор – Юрій Коваль.

Тематика журналу «Дзвін» привертала увагу багатьох дослідників у різні часи. А. Животко зазначив: «Тут побіч із статтями ідеологічного та тактичного характеру відведено було місце добре підібраному відділу красного письменства з творами ліпших українських авторів. Позбавлений тенденційності, цей відділ разом із тим гармонізував із цілістю ідеологічних основ світогляду, який журнал заступав». Радянський енциклопедичний довідник дав зовсім іншу оцінку «Дзвону»: «Щомісячний легальний націоналістичний журнал меншовицького напряму… Прикриваючись псевдомарксистською фразеологією, проповідував націоналістичні погляди, був направлений на розкол єдності дій українських і російських пролетарів. З окремими матеріалами в журналі виступали російські меншовики. В. І. Ленін у ряді статей викрив видавців журналу як ідеологів українського буржуазного націоналізму і зрадників українського народу».

З його сторінок у велике літературне життя вирушили багато найкращих творів, що стали гордістю України. Літературно-художня сторона була представлена В. Винниченком, Лесею Українкою і С. Черкасенком.

Видання відоме не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Уперше на шпальтах часопису вийшли у світ твори Г. Тютюнника, П. Козланюка, І. Вільде та авторів з інших республік СРСР і зарубіжних країн. Сотні з них увійшли до золотого фонду української літератури, інші відзначено високими державними преміями, зокрема й Шевченківською.

У журналі друкувалися історичні романи П. Загребельного, Р. Іваничука, Я. Стецюка, Т. Микитина. Часопис одним із перших в Україні ще за більшовицьких часів публікував праці М. Грушевського, тритомну працю «Історію запорізьських козаків» Д. Яворницького, «Опис України» Біплана, романи Р. Іваничука «Євангеліє від Томи», «Журавлиний крик», повісті А. Содомори «Під чужою тінню» та ін. Із російських соціал-демократів брали участь у «Дзвоні» А. В. Луначарський і Г. Алексинський.

Часопис публікує романи, повісті, оповідання, вірші, розвідки про маловідомі події минулого та про діячів різних періодів історії українського народу.

Не забував журнал і про творчість письменників із діаспори. Друкували роман Докії Гуменної «Хрещатий яр», всі прозові твори Тодося Осьмачки, історичний роман Ю. Косача «День гніву», спогади Уласа Самчука та ін.

«Дзвін» завжди приділяв увагу молоді, у ньому починали друкуватися Дмитро Павличко, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Марія Матіос та сотні інших письменників.

У минулі часи літературно-мистецькі журнали виходили десятитисячними тиражами, «Дзвін» наприкінці 1980-х – початку 90-х рр. мав тираж 170-180 тисяч примірників на місяць. Зараз наклад – 1500 примірників. На жаль, через зростання податків та цін на поліграфічні витрати українська літературна преса опинилася у скрутному становищі. Редакція постійно організовує заходи, де збирає додаткові кошти та на обкладинці журналу друкує звернення до читачів з проханням оформлювати передплату на рік, півріччя та квартал: «Позаду – довгий і тернистий перейдений шлях, постійної цілеспрямованої… боротьби за наші національні ідеали, за духовність і гідність наших громадян… Попереду в «Дзвона» – все та ж боротьба, боротьба уже в Україні за Україну, за утвердження справжньої державності української мови, за визволення людських душ від рабської залежності, від стереотипів минулого, які гальмують наш поступ…».

Час не стоїть на місці – на сторінках «Дзвону» публікують сучасну українську прозу, поезію, історичні розвідки, рецензії на книги та твори мистецтва.

Протягом багатьох років видання подає зразки творчості письменників і старшого, і молодшого поколінь, на його сторінках публікуються й херсонські поети. Так, у 2020 році надруковано вірші поетеси з Херсонщини, авторки численних статей та радіопрограм з літератури і культури Олени Маляренко «Голосом прозорим акварелі».

У рубриці «Критична майстерня»  Микола Дупляк з міста Каміллус, США, опублікував статтю «Цікава й повчальна публікація про Таврійський край» про книгу Василя Гайдамака «Козацький степ». Автор статті зазначив: «У розповідях автора про козацьке коріння наших предків, красу нашого краю, про знаних українських письменників, про козацький степ, який вони оспівують, відчувається його любов до нашого Таврійського краю, до красеня Херсона, якому присвятив Гімн Херсону”:

«Віками сяє над Дніпром
Херсон – земля гостинна!
Він славиться своїм добром,
Як наша люба Україна».

Не втрачаючи традицій минулого, часопис відновлює зацікавлення молоді, яка без Інтернету уже не уявляє свого життя: у всесвітній павутині вже представлена інтернет-версія «Дзвону». На сайті журналу розміщено чимало матеріалів та розширених анонсів літературних творів.

Фонд книгозбірні має це видання за 69 років – з 1951-го по 2020-й.

У 2020 році «Дзвін» відсвяткував 80 років. Ця поважна дата свідчить про те, що часопис, на відміну від інших видань, має багаторічну історію, наслідує укладені часом традиції, започатковані корифеями української літератури та мистецтва.

Тож запрошуємо усіх бажаючих перегорнути сторінки часопису! 

Красовська Т. М.,
завідуюча відділом зберігання та реставрації бібліотечних фондів

Список літератури

  1. Адамович Б.С. «Дзвін» // Енциклопедія історії України : у 10 т. / ред. кол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. – К. : Наук. думка, 2004. – Т. 2 : Г–Д. – С. 376.
  2. Дідула Р. Т. «Дзвін» // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. – К., 2007. – Т. 7.: Г–Д. – С. 537.
  3. «Дзвін» // Українська радянська енциклопедія: у 3 т. / ред. кол. М.П. Бажан [та ін.]. – К.: Академія наук УРСР, 1956. – Т. 1.: А–К. – С. 593.
  4. Дупляк М. Цікава й повчальна публікація про Таврійський край // Дзвін. – 2020. – № 7. – С. 157–160.
  5. Звернення редакційної колегії часопису «Дзвін» // Дзвін. – 2020. – № 2. – С. 221.
  6. Коваль Ю. Висока місія // Дзвін. – 2020. – № 3. – С. 6.
  7. Літературознавчий словник-довідник / Р. Гром'як, Ю. Ковалів та ін. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – 752 с.
  8. Маляренко О. Голосом прозорим акварелі // Дзвін. – 2020. – № 8. – С. 146 – 158.
  9. Федорів Р. «Голос «Дзвону» чути скрізь…» // Літературна Україна. – 2000. – 28 грудня. – С. 3.
  10. Федорів Р. «Дзвін» у 2001 році // Дзвін. – 2000. – № 8. – С.2.
  11. Федченко П.М. «Дзвін» // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. – К., 2007. – Т. 7.: Г–Д. – С. 536–537.
  12. Ясь О.В. «Дзвін» // Енциклопедія історії України : у 10 т. / ред. кол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. – К. : Наук. думка, 2004. – Т. 2 : Г–Д. – С. 376.
  13. journlib.univ.kiev.ua.
  14. pidru4niki.com.

Календар подій

    1 2 34
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 293031 
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день