Яскравий представник борця за Соборну Незалежну Україну, український військовий і громадський діяч, старшина Армії УНР, розвідник та письменник. Один з найкращих літописців правди про визвольну боротьбу народу нашого у двадцятих роках ХХ-го століття. Старшина війська Холодноярської повстанської організації, безпосередній учасник її бойової і політичної діяльності – Юрій Горліс-Горський. Творчий псевдонім Юрія Юрійовича Городянина-Лісовського – Юрій Горліс-Горський утворив, поєднавши справжні прізвища.
Юрій народився 14 січня 1898 року на Полтавщині в селі Демидівка. Батько Юрій Лісовський – офіцер російської імператорської армії, мати — Людвіга Соколовська походила зі шляхетного польського роду. Закінчив реальну гімназію в Полтаві і Новочеркаську військову школу в ранзі хорунжого. У 1919-1920 роках був старшиною 2-го Запорозького полку 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР. У лютому 1920 року, під час Зимового походу, дивізія перебувала в околицях Холодного Яру, Юрій занедужав і лікувався в Мотронинському монастирі, на той час там перебував штаб полку гайдамаків Холодного Яру. Після хвороби приєднався до повстанського руху – осавул 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру, один із найближчих помічників головного отамана Василя Чучупаки. Був зв’язковим повстанців із генерал-хорунжим Юрком Тютюнником та урядом УНР. Організовував українське підпілля на Поділлі. Ставши зв'язковим уряду УНР, навесні 1922 року, повертається в окуповану більшовиками Україну. Підпільну роботу проводив спочатку у Києві, а потім на Поділлі. Був арештований та провів 8 місяців у Вінницькій тюрьмі, за браком звинувачень ,16 грудня 1923 року звільнили з-під варти. Вже у 1924 році був арештований службами ГПУ і засуджений до розстрілу, який замінили на 10 років ув’язнення і 5 років заслання в Сибір. Вберегтися від страти, допомогла симуляція психічної хвороби —за радянськими законами такі в’язні були неосудними. Майже 9 років він вдавав психічні розлади. З 1924 по 1932 рік перебував у тюрмах Вінниці, Києва і Херсона. З Херсонської тюрми вдалося втекти і емігрувати в Польщу. На Закарпаття він прибув політичним емігрантом з Галичини.
1932 року Юрій Горліс-Горський оселився у Львові, на площі Ринок, 5, у квартирі №7. У Львові його знайшла слава. Він видає перший твір «Ave, dictator», присвячений Сталіну. У жовтневому номері 1932 року видавництво «Літопис Червоної Калини» надрукувало статтю Горліс-Горського «Холодний Яр», а з наступного номера почалася публікація журнального варіанту його найголовнішого твору — «Холодного Яру» — під назвою «Рік в Холодному Яру» (продовження в 1934 році виходило під назвою «Холодний Яр говорить»). Львівська газета «Наш клич» (1933 р., № 17, 18, 20—22) друкує п'ять автобіографічних нарисів «Живе обличчя червоного сфінкса», про життя автора в Радянському Союзі після втечі 1931 року. У 1934 році за сприяння митрополита Шептицького, вийшов перший том «Холодного Яру».
У 1934 р. видано повість «Отаман Хмара». У передмові до неї автор писав: «Маючи за плечима 4 роки підпільної боротьби з московсько-більшовицькою владою в Україні (з них 8 місяців з наказу своєї організації — в агентурному апараті ГПУ), два смертних присуди і разом 97 із половиною місяців арештів ГПУ та більшовицьких тюрем, — я дозволю собі піднести крайчик завіси, якою закриті тайни червоної охранки».
1935 року виходять друком книжки «У ворожому таборі» та перевидання першої частини «Холодного Яру». Пізніше було написано й другу частину роману «У ворожому таборі», що називалася «Між живими трупами» (про перебування в психіатричній лікарні). На жаль, рукопис загубився під час бойових дій на Закарпатті. Юрій Горліс-Горський страшенно переживав утрату, тим більше, що вважав цей роман найкращим своїм твором.
Восени 1935 року виходять спогади «Червоний чортополох», про події 1931—1932 років. 1936 року у видавництві «Вікторія» виходить п'єса «Клянемося могилами героїв! (отаман Хмара)».
Друга частина «Холодного Яру» побачила світ 1937 року у «Дешевій книжці». Вона мала у Галичині величезний успіх, особливо серед молоді. У переповнених залах «Просвіти» проводилися колективні читання.
У період створення Карпатської України, Горліс-Горський вирішив «прислужитися молодій державі» разом з товаришами, колишніми вояками Армії УНР. Та на жаль, не знайшов порозуміння з галицькою молоддю у Карпатській Січі і подався вчителювати у село Луг Рахівського району. Згoдом перебрався дo Румунії, а потім до Югославії. Там на ньoго чекав виклик дo Канади: українці Сaскачевану зaпрошували знaменитого письменникa oселитися в цій крaїні. Новини про можливу війну Німеччини проти Радянського Союзу змусили його змінити плани: Юрій Горліс-Горський справедливо вбачав у цій війні шанс для України стати самостійною державою.
У 1939-му брав активну участь у відновленні української державності в Закарпатті, у січні 1940-го в Фінляндії створив загін із полонених українців для боротьби з Червоною армією у радянсько-фінській війні. Під час Другої світової війни перебував у Югославії, Франції, Рівному, Києві, Львові, Австрії. Пізніше оселився в таборі для переміщених осіб у Німеччині.
Один із фундаторів Української революційно-демократичної партії, засновник часопису «Українські вісті». Існує думка, що під час Другої світової війни, Юрій Горліс-Горський разом із старшинами Армії УНР вирушає до Фінляндії, формує там відділ з полонених Червоної армії, українців за походженням, для боротьби проти СРСР. Згодом, на початку 1941 року Горліс-Горський керував групою Абверу(німецька елітна контррозвідка, куди потрапити було дуже непросто), що виявляла радянських агентів.
Навесні 1942 року Юрій прибуває до Рівного. Майже відразу у рівненській газеті «Волинь», яку редагував Улас Самчук, з'являються спогади Горліса-Горського «Їх прийшло дванадцять».
У червні 1942-го Горліс-Горський повертається до Холодного Яру. Письменник oселяється в Олексaндрівці і збирaє свідчення учасників холодноярської борoтьби. Горліс-Горський відвідав батьків Петра і Василя Чучупаків. Бeре участь у віднoвленні мoгили Василя Чучупаки. Такoж йoму приписують віднoвлення і oсвячення могили oтамана Чорного Ворона, яке збігaється у чaсі із віднoвленням могили Чучупаки.
26 листопада 1943 року у правoславній церкві Святогo Георгія міста Львова, він берe шлюб з Галиною Талащук. З наступом Червоної армії, подружжя рухається на Зaхід, через Австрію перебирaються до Німеччини та оселяються в таборі для переміщених осіб («Ді-пі») в Новому Ульмі.
У Новому Ульмі Юрій розгoртає активну пoлітичну діяльність. Разoм з Іванoм Багряним, Борисом Левицьким, Романом Паладійчуком та іншими він заснoвує Українську Ревoлюційно-Демoкратичну партію (УРДП), прoти якої здіймають агітацію деякі члени Закордонних частин ОУН(б).
12 листопада 1945 року маршал СРСР Георгій Жуков звертався до командувача об'єднаних сил союзників антигітлерівської коаліції в Європі, майбутнього президента США Дуaйта Ейзенхауера з прохaнням про видачу «рaдянських громадян, воєнних та мирних, хто боровся проти Об'єднаних Націй, і проживaє в Американській Зоні Окупації у Західній Німеччині», у переліку яких під номером 38 зазначалися дані Горліс-Горського.
25 вересня 1946 року у Юрія Горліс-Горського народилася донька Лариса, названа на честь Лесі Українки. 27 вересня 1946 року по двох днях після народження доньки Лариси життя Юрія Горліса-Горського безслідно обірвалося. Відомо, що спецслужби НКВС його задушили. Пізніше, Петро Майсюра отримав іформацію від начальника німецької кримінальної поліції, що в каналізації Аугсбурга, біля бараків радянської репатріаційної місії НКВС знайшли труп, опис якого збігається з описом Горліс-Горського — колір волосся, вставлені зуби, татуювання, зріст, одяг. Тіло не показали тим, хто розшукував Юрія, а місцезнаходження могили до цього часу невідоме.
У незалежній Україні Юрію Горліс-Горському встановлено два пам’ятники. Один в селі Мельники Чигиринського району Черкаської області, а другий в селі Розумівка Олександрівського району Кропивницької області. Його іменем названі вулиці — у містах Рівному, Львові та Полтаві. У 2017 році Полтавська обласна рада заснувала премію імені Юрія Горліс-Горського.
Горліс-Горський не був пов’язаний з ОУН, але був справжнім українським націоналістом. Його "Холодний Яр" та інші книжки про українську визвольну боротьбу проти совєтів були тією літературою, на якій виховувалося наше українське молоде покоління.
