КНЯЗЬ ПОТЬОМКІН -ТАВРІЙСЬКИЙ ГРИГОРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
Дехто вважав, що Григорій Потьомкін зробив для Росії на півдні більше, ніж Петро І на півночі. Його поважали і нагороджували монархи Пруссії, Австрії, Швеції, Данії, Польщі. Поет Державін писав про Потьомкіна в урочистих «Хорах»: «Однією рукою він в шахи грає. Іншою рукою він народи впокорює. Однією ногою разить він друга і ворога, іншою топче він вселені береги».
Потьомкін походив з роду дрібномаєтних дворян, його сім'я на чолі з батьком, відставним секунд-майором, жила в селі Чижеве Смоленської губернії. Спочатку Григорій Олександрович навчався в Смоленській духовній семінарії, потім вступив до гімназії Московського університету, виявив свої здібності, але незабаром по тому кинув навчання через його «одноманітність». Енергія і честолюбство штовхали його до зміни долі.
Поколивавшись у виборі подальшого роду діяльності, Григорій Олександрович вирішив вступити до війська. Прибувши до Петербургу, він вступив до Кінної гвардії, незабаром він вже був вахмістром. У числі гвардійців, що брали участь в перевороті 1762 р., що зробив імператрицею Катерину II, був помічений государинею. Вона подарувала йому чин підпоручика гвардії і 400 душ кріпосних. В цей час Потьомкін безуспішно намагався зблизитися з братами Орловими, що були тоді опорою Катерини, займав різні незначні посади при дворі.
Не добившись наближення до імператриці, молодий честолюбний офіцер в 1769 році вирушив на російсько-турецьку війну, бився в рядах 1-ї армії генерал-аншефа А.Голіцина, відзначився при розгромі військ Молдаванчи-паші і здобутті Хотина, був удостоєний чину генерал-майора. Голіцин відзначав, що «російська кіннота донині ще не діяла з такою злагодженістю і мужністю, як під командою генерал-майора Потьомкіна».
П.Румянцев, що змінив Голіцина, передбачаючи майбутнє Потьомкіна, давав йому можливість проявити себе у військових походах. Молодий генерал відважно діяв при Фокшанах, брав участь в знаменитих битвах Румянцева при Ларзі і Кагулі. Він першим увірвався в передмістя Килії, відзначився хоробрістю в сутичках з супротивником під Крайовом і Цимбрами, брав участь в розгромі військ Осман-паші під Силістрією. Нагородами йому за відвагу в боях стали чин генерал-поручика, ордени Cвятої Анни і Cвятого Георгія 3-го ступеню.
Своїми подвигами і листами до Катерини Потьомкін знов звернув на себе її увагу. Приїхавши за її викликом в лютому 1774 р. до Петербургу, він став фаворитом імператриці, відтіснивши Г.Орлова. За деякими відомостями, Потьомкін і Катерина таємно повінчалися, в липні 1775 р. у них народилася донька, Єлизавета, яка під ім'ям Єлизавети Григорівни Тьомкіної виховувалася в сім'ї А.Н.Самойлова, - племінника Потьомкіна.
Отримуючи у всьому підтримку государині, Григорій Олександрович фактично став її співправителем, найближчим помічником у всіх державних справах. Він відразу ж прийняв на себе турботи по придушенню повстання О.Пугачова, організувавши військові дії проти повстанців. Не засиджуючись довго в столиці, Потьомкін приступив до плану господарського освоєння і військового зміцнення півдня Росії. За короткий строк він отримав чин генерал-аншефа, був призначений віце-президентом Військової колегії, став членом Державної ради, графом, удостоєний орденів Cвятого Андрія Первозванного і Cвятого Георгія 2-го ступеню та княжого титулу Священної Римської імперії.
У 1775 р. Потьомкін рішучими діями ліквідував Запорізьку Січ і поклав початок запорізькому козачому війську, підвладному російській короні. У 1776 р. він стає генерал-губернатором Новороссійської, Азовської і Астраханської губерній. Правитель півдня обдумував план боротьби з Туреччиною аж до знищення турецької держави і відродження Візантії. При гирлі Дніпра Потьомкін заклав Херсон з корабельною верф'ю, керував будівництвом Єкатеринослава (нині Дніпропетровськ), освоєнням Кубані, діями російських військ на Кавказі. У його руках було зосереджено управління всією південною Росією від Чорного до Каспійського моря. Потьомкін першим зрозумів значення приєднання Криму до Росії. Він писав Катерині: «Крим положенням своїм розриває наші кордони... Припустіть лишень тепер, що Крим Ваш і що немає вже цієї бородавки на носі - ось раптом положення кордонів прекрасне... Немає держав в Європі, щоб не поділили між собою Азії, Африки, Америки. Придбання Криму ні підсилити, ні збагатити Вас не може, а дасть лише спокій». 8 квітня 1782 р. імператриця підписала маніфест, що остаточно закріплював Крим за Росією. Першими кроками Потьомкіна з реалізації цього маніфесту стали будівництво Севастополя як військового і морського порту Росії і створення Чорноморського флоту (1783 р.).
Відсунутий від Катерини іншими фаворитами, Григорій Олександрович не втратив її підтримки в державних і військових справах. Він продовжував активну діяльність по створенню торгівельного і військового флотів на Чорному морі, при ньому висунувся славний флотоводець Ф.Ушаков. Потьомкін провадив велику дипломатичну роботу.
У 1784 р. Катерина зробила свого помічника генерал-фельдмаршалом, призначила президентом Військової колегії і генерал-губернатором Криму, що був названий Таврійською областю. Як президент Військової колегії, Потьомкін піклувався про розвиток і зміцнення російської армії, провів ряд перетворень в стройовій службі і екіпіровці особового складу (скасував кіски і буклі, ввів для солдатів зручне обмундирування і взуття та ін.). У 1787 р. Григорій Олександрович супроводжував імператрицю в подорожі на південь, до самого Севастополя, при прощанні в Харкові вона, задоволена всім побаченим на півдні, подарувала йому титул «світлійшого князя Таврійського».
З початком російсько-турецької війни 1787 - 1791 рр. невтомний Потьомкін очолив 1-у, Єкатеринославську, армію (2-а, Українська, була доручена фельдмаршалові Румянцеву), одночасно світлійший князь Таврійський керував діями Чорноморського флоту. У червні 1788 р. Потьомкін зі своєю армією підступив до Очакова, декілька місяців намагався зломити гарнізон фортеці блокадою і бомбардуваннями, але турки не здавалися. 1 грудня командувач віддав наказ про підготовку до штурму фортеці, в якому писав: «Уявляючи собі мужність і безстрашність війська російського... чекаю я з повною надією благополучного успіху». 6 грудня, в день святого Миколи-чудотворця, Потьомкін штурмом здобув Очаків, отримавши трофеї: триста гармат і мортир, 180 прапорів і безліч полонених. За цей успіх він був нагороджений орденом Cвятого Георгія 1-го ступеню; на честь Потьомкіна імператриця звеліла викарбувати золоту медаль. За перемоги на Дніпровському лимані він також був удостоєний прикрашеної діамантами шпаги, яка була надіслана йому на золотій тарілі з написом: «Командувачеві Єкатеринославською сухопутною і морською силою, яко будівельникові військових суден».
Переможець заснував недалеко від Очакова, в місці з'єднання річок Буг та Інгул, місто, яке назвав Миколаївом (на честь Миколи-чудотворця). В Петербурзі імператриця влаштувала Григорію Олександровичеві незвичайно пишний і урочистий прийом, нагородила лавровим вінком, спеціально виготовленим і багато прикрашеним жезлом фельдмаршала, а також орденом святого Олександра Невського.
У 1789 р. Потьомкін з відома Румянцева з'єднав обидві армії і очолив їх. У цей рік Суворов прославився перемогами при Фокшанах і Рибнику, Репнін розгромив турок на річці Салчі, а сам князь Таврійський оволодів Бендерами. У 1790 р. він отримав титул гетьмана козацьких Єкатеринославських і Чорноморських військ. Перенісши свій штаб до Ясс, Потьомкін звідти керував військовою кампанією 1790-го року, в якій знов відрізнився Суворов, що здобув Ізмаїл, проявили себе Гудович (здобув Килію) і Ушаков (розбив турецьку ескадру під Керчю).
У тому, що в ці роки засяяв Суворов, була велика роль Потьомкіна. Він з самого початку війни відрізняв Суворова серед усіх генералів і доручав йому найбільш відповідальні справи. Проводячи в життя свій план війни, Потьомкін давав Суворову повну самостійність у виборі засобів дій. Не забував головнокомандуючий і про заохочення честолюбного полководця нагородами. Суворов в 1789 р. писав про нього: «Він чесна людина, він добра людина, він велика людина: щастя моє за нього померти».
У лютому 1791 р. Потьомкін вирушив до Петербургу, де в подарованому йому Таврійському палаці організував пишне свято на честь Катерини, яке фактично стало їх прощанням. Безуспішно намагався він вивести її з-під впливу братів Зубових і відчував моральне спустошення. Після битви у Мачина, де Репнін вщент розгромив армію Юсуф-паші, почалися мирні переговори з Туреччиною, і Потьомкін повернувся на південь, щоб продиктувати свої умови миру Константинополю. Але до цього часу його здоров'я було вже сильне ослаблене, в Яссах він відчув нездужання, вже хворим забажав виїхати до Миколаїва і по дорозі помер. З великими урочистостями Потьомкін був похований в побудованому ним Херсоні.
Його тіло покоїлося там, в красивому склепі, недовго: у 1798 р., при новому імператорові Павлові I, що ненавидів фаворита матері, склеп був зруйнований, і останки покійного зникли. У 1836 р. в Херсоні був відкритий пам'ятник Потьомкіну, але після 1917 р. його прибрали. У 2003 році з ініціативи міського голови Володимира Сальдо і групи меценатів пам'ятник був відновлений.
Григорій Олександрович був високого зросту, мав ставну фігуру і гарне обличчя, яке мало псувало пошкоджене в молодості око. Всіх чинів і багатств він добився завдяки невпинній праці на користь вітчизни і государині. Мав суперечливу натуру: бував пихатий і ввічливий, щедрий і скупий, любив і простоту, і розкіш. Марнотратство і пихатість Потьомкіна не знали меж. Дарування йому з державної скарбниці обчислюються величезною сумою у 50 млн. рублів (правда, частину з цих грошей він витратив на державні потреби) і 76 тис. душ кріпосних селян. Але при недоліках характеру Потьомкін залишався державною людиною, умів підпорядковувати особисті інтереси службі Вітчизні, віддаючи заради блага Росії всі сили, розум, енергію, життя.
Румянцев і Суворов, з якими він сперечався славою, віддавали належне його розуму, енергії і державним здібностям.
(Переклад з російької мови на українську) Сергій Славін
«Херсонський вісник». -№37(998). -17.09.2009. –стор.12.
