Вже вдруге «Клуб любителів нуару» запросив поціновувачів кіно до хабу «Файту». Ініціатива, яка ще 5 років тому зародилася у стінах нашої Гончарівки, тепер підкорює серця мешканців Миколаєва.
На захід завітали люди, для яких американський нуар – це щось нове та невідоме. Аби глядачі якнайкраще відчули особливості цього жанру, засновниця кіноклубу Юлія Данилевська вибрала фільм «Леді з Шанхаю», який побачив світ 1947 року.
Режисером цієї стрічки став Орсон Веллс. Оскільки він виконував головні ролі майже у всіх своїх фільмах, ця картина не стала винятком: він зіграв безстрашного та принципового ірландця, матроса Майкла О'Хару. На роль загадкової леді з Шанхаю Веллс запросив зірку Голлівуду і за сумісництвом власну дружину – Ріту Хейворт. Варто зазначити, що й сам Веллс був надзвичайно талановитим та успішним актором, режисером та сценаристом. Але, незважаючи на чисельні новаторські прийоми та зірковий склад, «Леді з Шанхаю» не стала у його фільмографії черговим хітом. Річ у тім, що від початку він не планував створювати цей фільм: у 1947 році режисер працював над екранізацією роману «Навколо світу за 80 днів», але йому не вистачало коштів, щоб закінчити роботу. Аби закрити фінансові дірки, Веллс вирішивши зняти будь-яку іншу картину: так би мовити, взяти «халтуру».
Проте продюсери не оцінили візуальні інновації режисера. Вони наполягли на тому, аби вирізати під час монтажу, як вони самі казали, «оті Веллсові штучки». Стрічка провалилася. Орсон Веллс потрапив до «чорного списку». Більше того, невдача з фільмом прискорила розлучення режисера з Рітою Хейворт. І лише за кілька років кінокритики таки визнали «Леді з Шанхаю» недооціненим шедевром, а фінальна сцена у дзеркальному лабіринті стала однією з найвизначніших в історії кіно. Згодом відомий режисер Вуді Аллен цитуватиме цю сцену у своїй творчості, а Ларс фон Трієр і взагалі називатиме «Леді з Шанхаю» своїм улюбленим фільмом.
Усі, хто прийшов на кінопоказ, а це як миколаївці, так і переселенці із Херсона, також не могли відірватися від екрану. Після завершення фільму, за традицією, відбулося обговорення. Кілька гостей розповіли, що колись уже побачили цю стрічку, але тоді не помітили багато цікавих деталей та не змогли гідно її оцінити. Тепер усе навпаки! Дуже приємно, що «Клуб любителів нуару» допомагає відвідувачам розвивати кінематографічну надивленість і по-новому сприймати те, що здавалося звичним.
Наступна зустріч у клубі – перегляд психологічної драми з елементами нуару «Три обличчя Єви».
