Главная Ресурсы библиотеки Читай с нами! Современный летописец Виктор Савченко

Современный летописец Виктор Савченко

21.09.2020

Надзвичайно непростою є історична доля українського народу. У його історію та свідомість, у духовне та політичне життя назавжди увійшли події й роки боротьби за незалежність, прагнення до вільної, щасливої, заможної долі.

Початок ХХ століття для української державності був переломним і знаковим. На величезних просторах України протягом 1917-1922 років велася дивна війна, в яких армії налічували сотні тисяч людей і губилися; війна, в якій були сутички, набіги, у результаті яких області, міста, селища часто змінювали володарів і свої політичні симпатії.

Складною була історична ситуація в Україні. З класовою боротьбою перепліталась національно-визвольна. Саме в цей час перші кроки робила Українська Народна Республіка. Здавалося, що український народ нарешті отримав свою незалежність. За українську державність вели боротьбу Симон Петлюра, гетьман Скоропадський; не припиняли свою діяльність масони; розвинувся широкий анархістський рух та чисельні отамани; більшовики вели війну за свою владу, марили світовою революцією; прихильники монархії намагалися повернути імперію. Учорашні союзники ставали сьогодні ворогами, і навпаки.

У 20-ті роки ХХ століття пропаганда радянських часів вдавала, що ніяких анархістів у СРСР бути не може, але в чекістських документах із грифом «секретно» зберігалася інша інформація.

Документи ДПУ про діяльність анархістського підпілля призначалися для вузького кола осіб, зокрема Й. Сталіна. Вони були покликані показати керівництву СРСР справжній стан справ. Починаючи з 1926 р., у цих матеріалах зникає інформація про підпілля меншовиків, есерів «усіх мастей», але до 1930 р. залишається інформація про підпілля анархістів.

 В Одесі, Харкові, Києві, Дніпропетровську та в інших великих промислових центрах анархістські ідеї мали прихильників серед робітничої та студентської молоді, деякі анархістські групи вважалися «дикими» – вони не були пов’язані з традиційними анархістськими структурами».

В історичній науці міцно утвердилася думка про «самоліквідацію» або «ліквідацію» підпільних організацій і партій на початку 1920-х рр. Так, 1921-й рік став «офіційною» (дозволеною цензурою) датою зникнення анархістського руху в СРСР.

Диктаторська верхівка СРСР у 1927 р. вирішила розпочати повне винищення анархістських угрупувань, що призвело до ліквідації анархістського підпілля в УРСР.

Сучасні історики іноді активно використовують чекістсько-більшовицькі джерела у своїх працях. Це свідчить про те, що вони згодні з відносною об’єктивністю «царських» документів (судовою та поліцейською інформацією). Дослідники історії анархізму часів громадянської війни теж мали подібний підхід до вивчення цієї теми. Але про джерела 1920-х рр. із надр ДПУ складається «окрема думка». Перед істориками постає певна методологічна проблема – відмовляючи в інформативності радянським документам 1920 – початку 1950-х рр., що стосуються репресій, треба піддати сумніву весь комплекс документальної бази радянського періоду. Однак на такий крок історична наука не йде, і не може піти. Про підпілля початку 1920-х рр. було прийнято писати, тому що цей дискурс увійшов до радянської історіографії часів Й.Сталіна, М. Хрущова, Л. Брежнєва.

Події, які мали місце 100 років тому, й досі впливають на Україну. Тоді ми отримали практичний досвід створення держави, а поняття «Україна» з суто географічного трансформувалося у політичне. Але що про ці часи знають сучасні українці?

Своїми дослідженнями історик, письменник, краєзнавець Віктор Савченко розвінчує багато міфів у історичній науці. Він належить до тієї когорти сучасних літописців, які вміло поєднують історію з вільним викладом.

Віктор Анатолійович Савченко – доктор історичних наук. Народився  13 грудня 1961 року в Одесі. Закінчив історичний факультет Одеського університету, аспірантуру та захистив кандидатську дисертацію з історії анархістського руху в Україні у 1917-1921 рр. (першу з подібної теми в український історіографії).  Автор довгий час збирав та аналізував матеріали з історії бандитизму в Одесі, що стали у нагоді для написання 150 статей, які були опубліковані в одеській пресі з 1998 по 2003 рр.

Поштовхом для реабілітації Н. Махна в історичній науці та в суспільній свідомості стала одна з перших статей Савченка.

Лідера анархістського руху в Україні, видатну особистість Нестора Махна радянська влада називала бандитом, а справу його замовчувала. Виходець із найбіднішого селянства, якого зараз порівнюють зі Спартаком, Робін Гудом, Че Геварою. У 29 років зумів зібрати під своїм прапором 80-тисячну армію і почав створювати на південному сході України анархістське суспільство – трудову федерацію, яка проіснувала 100 днів. Ким же був Махно насправді? Чи закінчила своє існування ідея анархізму після Махна? На ці та інші запитання дає відповідь автор у книзі «Нестер Махно».

Період правління гетьмана Скоропадського сприймається як коротка доба спокою та стабільності на тлі буремних подій 1917-1921 років. Тому зараз складно оцінити та зрозуміти, що саме планував гетьман. Можна передбачити, що ще довгий час історики, політики, громадські діячі сперечатимуться з приводу того, ким був гетьман Скоропадський: українським патріотом, російським великодержавником чи просто амбітним можновладцем, який керувався виключно кон’юнктурними міркуваннями.

Монографія Савченка «Павло Скоропадський – останній гетьман України» побачила світ 2008 pоку у видавництві «Фоліо» в серії «Історичне досьє». Книжка присвячена останньому гетьману України, діяльність якого пов’язана з бурхливими подіями епохи громадянської війни. За словами автора, він не хотів творити чергового кумира, а лише показав Павла Скоропадського як людину, що шукала відповіді на виклики свого часу. Генерал, найбагатший поміщик, особисто був знайомий з імператором – Павло Скоропадський волею долі стає диктатором України. Українським Бонапартом називав його Троцький, другим Мазепою – Денікін. Часи правління гетьмана автор позначив як найбільш стабільні в роки визвольних змагань 1917-1920 рр. Саме у цей період із більшовицької Росії прибували до України ешелони біженців у пошуках спокійного життя.

Ким же він був насправді Павло Скоропадський і що встиг за сім з половиною місяців правління зробити для України? Використовуючи архівні матеріали, документальні джерела, спогади учасників подій автор розкриває історичну правду про маловідомі сторінки життя останнього гетьмана України.

Список літератури:

  1. Гаврош О. Павло Скоропадський: погляд з Одеси // Україна молода. - 2008. - № 134. - 23 липня.
  2. Савченко В.А. Авантюристи громадянської війни.  -  Харків: Фоліо, 2010. - 411 с.
  3. Савченко В.А. Симон Петлюра. - Київ: Нора - Друк, 2016. - 469 с.
  4. Савченко В.А. Нестор Махно. - Харків: ТОВ «ПЕТ», 2013. - 128 с.
  5.  Савченко В.А. 12 війн  за Україну. - Харків: Фоліо, 2006. - 415 с.
  6.  Савченко В.А. Павло Скоропадський - останній гетьман України. - Харків.: Фоліо, - 2008. - 380 с.
  7. Савченко В.А. Україна масонська. - Київ.: Нора-Друк, 2015. - 336 с. 
  8. Савченко В.А. Розгром анархістського руху в радянській Україні (1927–1929 рр.) // Український історичний журнал. - 2017. - № 1. - С. 84-96.
  9. Солдатенко В. Нова книга про Симона Петлюру: міркування і роздуми // Український історичний журнал. - 2004. - № 6. - С. 135 - 146.
  10. uk.wikipedia.org/wiki/ Савченко_Віктор _Анатолійович

Календарь событий

    1 2 34
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 293031 
Библиотека работает
с 9:00 до 18:00
пятница – выходной день
последний понедельник месяца –
санитарний день