«Я хочу бути тільки людиною…»
Іван Багряний
«Ліпше умерти раз, умерти гордо, з незламаною душею, аніж на колінах і вмерти двічі – морально і фізично.
Але в першім варіанті ще є шанс взагалі не вмерти»
Іван Багряний
Іван Багряний – видатний український письменник-емігрант, який віддав служінню Вітчизні все життя. У 1932 році він був репресований, а 1945-му Багряному довелося емігрувати у Німеччину і, на жаль, «повернутися» на Батьківщину тільки після смерті у творах, знаних у всьому світі, але не в Україні, повернутися вдячною пам’яттю своїх сучасників-однодумців.
Іван Багряний – це людина, яку можна назвати Лицарем Духу, а його роман «Тигролови» – одним із найцікавіших та найпопулярніших творів в Україні, який має постійну увагу і видавців, і читачів, і шкільництва. Невипадкового його кваліфікують як український бестселер. Українці змогли познайомитися з романом лише в 1991 році, через 28 років після смерті письменника.
У 1956 році в емігрантській газеті «Українські вісті» Іван Багряний помістив статтю «Народження книги», де згадував, як писалася ця перша його велика прозова річ. Через десяток років письменник почав усвідомлювати, що тоді робота над романом його врятувала:
«Буває так, що книга для самого автора стає більше, аніж хліб, сам процес її приходу стає для автора рятівничим колом серед розбурханого океану смерти. І якраз тому вона, книга, має печать... поеми всепереможного оптимізму... Для мене це була зовсім не книга, це було щось більше. Це було рятункове коло, яке мене так чудесно втримало на поверхні... На поверхні віри. На поверхні життя. На поверхні творчої, оптимістичної свідомости. На поверхні гордого людського спокою, якщо хочете…»
Рятуючись від переслідувань, Іван Багряний у 1943 році перебував в Західній Україні, де налагоджував зв’язки з українським підпіллям, а також лікувався від туберкульозу на курорті Моршин недалеко від Львова. Поміж цими «рамками» підпільної лікувальної діяльності є ще й період вростання в літературно-мистецьку атмосферу Львова, що його маркує участь І. Багряного у діяльності Літературно-мистецького Клюбу у Львові, де 5 лютого 1944 р. він виголошує там доповідь «Україна біля Тихого океану», в якій ділиться враженнями про життя українців на Далекому Сході, у Зеленому Клині. Однак його почало розшукувати гестапо, тому певний час Багряному довелося переховуватись на конспіративній квартирі. Просто сидіти і чекати, коли тебе викриють?
Тут йому згадалась нещодавня розмова з українським письменником та літературним критиком Аркадієм Любченком, якому він жартома розповів про мрію написати роман про мешканців Зеленого Клину, де він перебував у засланні. Тоді його слова сприйнялись як жарт, але зараз Іван вхопився за цю ідею, «як топлений хапається за соломинку. Ця рятівнича соломинка: втекти від усього цього жаху, заглушити настирливе і підле чекання смерти, втекти в інший світ!»
Ця втеча в інший світ тривала 14 днів. Саме за стільки був написаний чудовий оптимістичний пригодницький роман «Тигролови».
У 1944 р. у часописі «Вечірня година» вперше побачив світ роман І. Багряного «Звіролови». Це були «Тигролови», однак під назвою, яку без згоди автора змінив редактор журналу В. Чапленко.
На початку 1944 року книга здобула першу нагороду на літературному конкурсі у Львові і була надрукована у львівському журналі «Вечірня година».
Українсько-американський славіст-мовознавець німецького походження, історик української літератури, літературний та театральний критик Юрій Шерех, зараховуючи І. Багряного до національної літературної лінії, ставив проблему генези його образного мислення: «Мене цікавить, з яких джерел він черпає стиль своїх творів (не теми й сюжети): образи, жанр, композиція, зовнішній і внутрішній ритм»
Іван Багряний згадував : «Мені нічого не треба було вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину, хоч і потрапив у неї невільником. Я люблю її людей. Я люблю її тварин. Її зоофауну, орнітофауну, її флору – рослинний прекрасний світ (що тепер, в уяві моїй, був прекрасний особливо). Я знав ту фауну й флору, її географію, як, може, жоден професор, бо я ту географію пройшов власними ногами, а флору й фауну помацав не тільки власними очима, а й власними руками…
Я не просто писав — я жив! І упивався тим життям, повтореним з такою страшною силою, що перевищує силу реальності набагато разів. Так відтворюють життя тільки перед жахом його втрати. Але, живучи ще раз, живучи наново, я оминав жах. Бо того жаху тоді не було, бо смерть тоді була смішна і жалюгідна. І я хотів її й тепер зробити жалюгідною. Я хотів над нею посміятися, познущатися, скасувати її раніше, ніж вона познущається наді мною і скасує мене».
«Час собі йшов замріяною ходою по безбережному зеленому океану, осяяний сонячним блиском, сповнений буйної, веселкової молодості, озвучений гомоном птахів і звірят, і шумом кедрів вгорі, і таємничим шепотом листу, заквітчаний-закосичений цвітом.
Час ішов по нетрях, час ішов по жилах — рухав у них кров, змушував серце тремтіти так, як тремтить лист під промінням сонця в діамантових росинках…
То йшла молодість, і ні до кого їй нема ніякого діла. То йшло життя, тріумфуючи. Життя — як мерехтливий сонячний простір, як безмежна, заквітчана падь Голуба».
У 1946 році у відновленому, переробленому й розширеному вигляді виходить роман “Тигролови”.
Перший текст твору загинув: один під ножицями редакторів “Вечірньої години”, другий - конкурсний - спалено у Словаччині під час заколоту 1944 року разом із рукописами “Українського видавництва”.
У 1944 році у Львові на закритому літературному конкурсі роман “Тигролови” здобув першу премію. “Тигролови” перевидавалися українською, перекладалися англійською (США, Канада, Англія). німецькою, голландською мовами - і всюди мали незмінний успіх. У Німеччині ця книга з ілюстраціями автора свого часу виходила тричі. німці її читали з великим захопленням, купували для молоді до дня народження або до дня першого причастя. Була вона і в каталозі кращих видань 1963-64 рр. для шкільної молоді, бо їй ніяк не можна відмовити в тих вартостях, якими відзначаються саме непересічної ваги твори.
Читач із перших сторінок знайомиться із героєм,
безумним сміливцем, юнаком, приреченим на 25 років каторги, який переступив “трибунал” і вистрибнув у невідомість із скаженого поїзда. Це Григорій Многогрішний, бортмеханік та авіаконструктор, “зоологічний націоналіст”, два роки перебуває під слідством, якому бравий майор ОГПУ “ не годен був дати ради і що стоятиме йому у віччю все життя либонь. Що він з ним не робив!.. “...виламував ребра, … повивертав суглоби, ...домагався не зізнань, ...добивався, щоб той чорт хоч заскавчав і почав ридати та благати його, як то роблять всі… Він уже конав - але ні пари з уст”.
Головного героя прирекли на смерть, як і самого автора, за те, що боровся за найвище благо у житті - бути вільним, понад усе любив Україну, “свій нещасний край і нарід”.
Роман “Тигролови” “повен сонця, молодості, любові”, він є “посланням більше любові, ніж ненависті”, “поемою всепереможного оптимізму”. Ідею нескореності та свободи, що була провідною в житті Івана Багряного, автор втілив у образі Григорія Многогрішного. А свою любов до рідного народу передав, створивши образ Далекосхідної України.
Використані джерела
- Історія створення роману «Тигролови» І. Багряного
- Чому я не хочу вертатись в СРСР: памфлет Івана Багряного, що врятував життя сотням тисяч українців
- Місія можлива. Іван Багряний “Тигролови”
- Тарзан із Зеленого Клину. Читаємо “Тигроловів” Івана Багряного
Відео матеріали
