Гумор з «Перцем»
«День без сміху – день, прожитий даремно»
(Ч. Чаплін)
Українці – незламний та з невмирущим почуттям гумору народ. Як і кожна нація українці мають власні стандарти сміху та джерела критичного ставлення до дійсності.
Сміх – це зброя. Понад сто років сміються українці разом з журналом «Перець». З часів заснування журнал разом зі своїм читачем пройшов складний шлях. Кожне десятиліття завдавало нові параметри. Сміявся він різнопланово і різножанрово, підбадьорюючи українців доречним жартом та іронією. У квітні 2022 р. часопис відзначив сторічний ювілей.
Перші два друковані номери часопису вийшли у постреволюційному 1922 році у Харкові під назвою «Червоний перець». Путівку у велике життя дали йому поет Елан Блакитний разом із фейлетоністом Остапом Вишнею та карикатуристом Олександром Довженко. В 20-ті роки карикатури Довженка друкувались під псевдонімом «Сашко». Обкладинку першого номера прикрашав велечезний стручок червоного болгарського перцю, з якого на всі боки вилітають зерна і б'ють намальовані персонажі. Регулярно він почав виходити у 1927 – 1934 рр. накладом 27150 примірників як додаток до «Вістей ВУЦВК».
За понад столітню історію свого існування чого тільки не пережив журнал. Владі не подобалася критика на її адресу і багатьох членів редакційної колегії звинуватили у підготовці замаху на керівництво компартії України.
З 1922 по 1934 рр. радянська влада неодноразово закривала часопис, фізично нищила керівництво і талановиту плеяду його творців, відправляючи по ГУЛАГах та НКВСних катівнях. З 1933 року в редакції часопису почалися масові арешти. Від кінця 1934 до 1941 року часопис не виходив.
Перші номери під назвою «Перець» почали виходити у Києві з травня 1941 року. Журнал військової пори був присвячений темам війни. На обкладинках героями були «прості українці», а ворогами зображали німецьких солдатів, офіцерів, Гітлера.
Постановами, декретами, інструкціями з 1941 – 2013 рр. чиновники намагалися призупинити вихід у світ журналу. Багато про цей період у житті часопису розповідав його очільник, справжня легенда журналу – редактор Федір Юрійович Маківчук. Впродовж сорока років від 1946 року і до горбачивської відлиги він очолював сатиричний журнал. Саме за його керівництвом «Перець» сягнув більш як тримільйонного накладу та згуртував найобдарованіших і найталановитіших сміхотворців.
Від 20-х рр. до часів незалежності ХХ ст. карикатури часопису входили як невпинне джерело сміху у життя кожної радянської людини в Україні. Так, поїздка Микити Хрущова до США привела до захоплення кукурудзою та змагань економік двох країн. На обкладинках все частіше поміщають людей у вишиванці, а знак долара з'являється як ворожа валюта.
Популярним був журнал і за межами України. Так, в 1961 році, за мотивами публікацій поета – гумориста Степана Івановича Олійника, режисер Леонід Гайдай написав сценарій до фільму «Пес Барбос и необыкновенный кросс». У головних ролях фільму знялися добре відомі радянському глядачу актори: Юрій Нікулін, Георгій Віцин та Євген Моргунов.
Часопис був спрямований на боротьбу з негативними явищами: алкоголізмом, хуліганством, бюрократизмом, забрудненням довкілля та ін.
Впродовж усього існування «Перець» не втрачає своєї актуальності. З 2022 р. автори та художники - карикатуристи журналу показують хто виступає основним ворогом для українців. Висміюють та демонструють його нікчемність. Переконують читачів, що «попри небезпеку, ворога не варто боятися і слід перемагати».
Протягом багатьох років не було в Україні родини, де б не читали цей сміливий сатиричний журнал, який «створив воістину власну вільну Веселу Державу Сміху».
Завдяки електронній версії журналу ми маємо можливість день гумору зустріти зі своїм улюбленцем, а у фондах книгозбірні друковане видання зберігається за 30 років з 1975 по 2004.
Т. М. Красовська
