Олекса (Олексiй Іванович) Тихий – український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи, народився у 1927 році на хуторі Їжівка біля м.Дружківки Донецької області. Навчався в транспортному та сільськогосподарському інститутах. Закінчив філософський факультет Московського університету. Працював учителем у школах Запорізької та Сталінської областей, викладав історію, українську мову й літературу, фізику й математику.
Олекса Тихий став символом Українського Донбасу, символом незламності, вірності загальнолюдським цінностям і нашим пророком. Бо він попереджав, до чого призведуть наслідки ганебної асиміляції (точніше – русифікації), яку тоді активно проводила московська влада. Його життя – яскравий приклад для наступних поколінь і, перш за все, для молодих людей, які вирішують віковічне питання, «з кого робити своє життя». Його життєве кредо чітко виражене в таких рядках: «Я – для того, щоб мої земляки-донбасівці давали не лише вугілля, сталь, машини, пшеницю... Для того, щоб моя Донеччина давала не тільки уболівальників футболу, учених-безбатченків, російськомовних інженерів, агрономів, лікарів, учителів, а й українських спеціалістів-патріотів, українських поетів та письменників, композиторів та акторів».
Особливо це актуально зараз, коли на Донбасі точиться жорстока і підступна війна, в якій кожен день гинуть українські патріоти.
Уперше Тихий засуджений військовим трибуналом Сталінської (тепер – Донецька) області у 1948 році за критику кандидата в депутати на 5 років позбавлення волі, але військовий трибунал МВС Українського округу замінив покарання на умовне. У лютому 1956 р. зазнав переслідувань вдруге за написання листа до ЦК КПРС із протестом проти окупації Угорщини радянськими військами. 18 квітня 1957 року на закритому засіданні Сталінського обласного суду на підставі ст. 54-10 ч. 1 Карного кодексу УРСР «За антирадянську агітацію та пропаганду» засуджений на 7 років таборів і 5 років позбавлення громадянських прав. Після звільнення у 1964 р. став одним з активних учасників дисидентського руху в Україні. У своїх творах «Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області», «Думки про рідний Главная Разделы Пользователи Общие настройки Дизайн сайта ВСС Помощь Начало > Головна > 90 років від дня народження Олекси Тихого
↔
Олекса Тихий став символом Українського Донбасу, символом незламності, вірності загальнолюдським цінностям і нашим пророком. Бо він попереджав, до чого призведуть наслідки ганебної асиміляції (точніше – русифікації), яку тоді активно проводила московська влада. Його життя – яскравий приклад для наступних поколінь і, перш за все, для молодих людей, які вирішують віковічне питання, «з кого робити своє життя». Його життєве кредо чітко виражене в таких рядках: «Я – для того, щоб мої земляки-донбасівці давали не лише вугілля, сталь, машини, пшеницю... Для того, щоб моя Донеччина давала не тільки уболівальників футболу, учених-безбатченків, російськомовних інженерів, агрономів, лікарів, учителів, а й українських спеціалістів-патріотів, українських поетів та письменників, композиторів та акторів».
Особливо це актуально зараз, коли на Донбасі точиться жорстока і підступна війна, в якій кожен день гинуть українські патріоти.
Уперше Тихий засуджений військовим трибуналом Сталінської (тепер – Донецька) області у 1948 році за критику кандидата в депутати на 5 років позбавлення волі, але військовий трибунал МВС Українського округу замінив покарання на умовне. У лютому 1956 р. зазнав переслідувань вдруге за написання листа до ЦК КПРС із протестом проти окупації Угорщини радянськими військами. 18 квітня 1957 року на закритому засіданні Сталінського обласного суду на підставі ст. 54-10 ч. 1 Карного кодексу УРСР «За антирадянську агітацію та пропаганду» засуджений на 7 років таборів і 5 років позбавлення громадянських прав. Після звільнення у 1964 р. став одним з активних учасників дисидентського руху в Україні. У своїх творах «Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області», «Думки про рідний край» виступав за відродження української мови та культури на Донбасі, проти політики русифікації в Україні. У листопаді 1976 р. став членом Української гельсінської групи. У 1977 році був втретє засуджений за правозахисну та громадську діяльність. 21 липня 1977 р. Тихому оголошено вирок: 10 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії особливого режиму з засланням на 5 років. Визнаний судом «виключно небезпечним рецидивістом». Покарання відбував у Мордовії. Помер Тихий 1984 року у тюремній лікарні міста Пєрмь.
19 листопада 1989 року прах Олекси Тихого перепохований разом з тлінними рештками В.Стуса і Ю.Литвина на Байковому кладовищі у Києві.
Постановою Пленуму Верховного суду УРСР від 7 грудня 1990 р. вироки щодо Тихого скасовано і справу закрито «за відсутністю складу злочину».
За громадянську мужність Олекса Тихий у 2006 році Указом Президента України був нагороджений орденом «За мужність» 1 ст. (посмертно). У 2007 році у м. Дружківка Донецької області було відкрито меморіальну дошку і пам’ятник на подвір’ї школи, де Олекса Тихий навчався і згодом викладав. Того ж року відбулася презентація його книги «Мова – народ», з того часу щороку в Україні видаються книги його творів і свідчень про нього видатних людей. У кількох населених пунктах України є вулиці, названі на честь Олекси Тихого.
Программирование, дизайн: Ярослав Полещук край» виступав за відродження української мови та культури на Донбасі, проти політики русифікації в Україні. У листопаді 1976 р. став членом Української гельсінської групи. У 1977 році був втретє засуджений за правозахисну та громадську діяльність. 21 липня 1977 р. Тихому оголошено вирок: 10 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії особливого режиму з засланням на 5 років. Визнаний судом «виключно небезпечним рецидивістом». Покарання відбував у Мордовії. Помер Тихий 1984 року у тюремній лікарні міста Пєрмь.
19 листопада 1989 року прах Олекси Тихого перепохований разом з тлінними рештками В.Стуса і Ю.Литвина на Байковому кладовищі у Києві.
Постановою Пленуму Верховного суду УРСР від 7 грудня 1990 р. вироки щодо Тихого скасовано і справу закрито «за відсутністю складу злочину».
За громадянську мужність Олекса Тихий у 2006 році Указом Президента України був нагороджений орденом «За мужність» 1 ст. (посмертно). У 2007 році у м. Дружківка Донецької області було відкрито меморіальну дошку і пам’ятник на подвір’ї школи, де Олекса Тихий навчався і згодом викладав. Того ж року відбулася презентація його книги «Мова – народ», з того часу щороку в Україні видаються книги його творів і свідчень про нього видатних людей. У кількох населених пунктах України є вулиці, названі на честь Олекси Тихого.
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів з наших фондів
Його твори:
Тихий О. Роздуми : зб. ст., док., спогадів / О. Тихий; упоряд. О. Зінкевич; обгортка роботи Лесі. – Балтимор ; Торонто : Укр. вид-во "Смолоскип" ім. В. Симоненка, 1982. – 79 с. – (Бібліотека "Смолоскипа" ; ч. 41) (Документи українського самвидаву).
Мова – народ : висловлювання про мову та її значення в житті народу / упоряд. Олекса Тихий ; післяслово О. Зінкевича. – К. : Смолоскип, 2007. – 414, [1] с. – Бібліогр. наприкінці ст. – Дод.: с. 384-406. – Імен. покажч.: с. 407-414.
Про нього:
Загнітко А. Мовний світ Олекси Тихого та мовнодержавні реалії сьогодення / А. Загнітко // Слово Просвіти. – 2017. – N3 (19-25 січ.). – С. 7 : портр.
Рапп І. Дон Кіхот XX століття / І. Рапп, В. Овсієнко // Пам'ять століть. Україна. – 2009. – N3/4. – С. 156-157 : портр.
Яновська Л. Годинник Олекси Тихого / Л. Яновська // Урядовий кур`єр. – 2012. – 9 листоп. (N206). – С. 7 : фот.
Коментарі