Оглядаючи сьогодні 85-річну історію найстарішого українського журналу з мистецтва, важко переоцінити його значення для української культури. Увесь час, від перших до останніх номерів журнал «Образотворче мистецтво» був і залишається справжнім другом, відданим, щирим і принциповим, покликаним підтримувати все найкраще і найталановитіше.
В Україні немає художників, мистецтвознавців, істориків або навіть просто шанувальника мистецтва, які не знайомі з цим журналом.
Українське образотворче мистецтво багате на різноманітні і яскраві таланти. Визнані художники старшого і середнього поколінь пліч-о-пліч натхненно працювали у різних жанрах мистецтва. Кожен наступний рік приносив нові імена талановитої творчої молоді. Швидкий розвиток мистецтва в Україні обумовив потребу у створенні друкованого органу, що широко й систематично висвітлював би різноманітні аспекти художнього життя держави.
Біографія провідного журналу України з образотворчого мистецтва почалась у першій половині ХХ ст. У різний час виходили видання, які можна вважати його попередниками. Багато уваги художній творчості у 20-ті роки приділяли такі журнали, як «Мистецтво», «Нова генерація», «Червоний шлях», альманах «Життя і революція» та «Літературний ярмарок».
У 30-ті роки, після створення Спілки Художників УРСР, її безпосереднім друкованим органом став журнал «Образотворче мистецтво». Вихід у 1935 році нового журналу з образотворчого мистецтва – радісна і важлива подія в художньому житті українців. Із виходом його першого номера починає існування нове мистецьке видання. Часопис був заснований як видання Спілки радянських художників та скульпторів України під назвою «Малярство і скульптура». Починався він від порівняно невеликого 40-сторінкового зошита. Перші випуски журналу редагував український мистецтвознавець і маляр-монументаліст Євген Холостенко.
З 1939 по 1941 рр. журнал називався «Образотворче мистецтво». Видання було присвячене теорії та історії українського мистецтва, досягненням українського мистецтва в цілому і окремим жанрам, ознайомленню з його поточними подіями. Так, номер шостий за 1939 рік знайомить читача з першим пленумом Спілки радянських художників України; біографією та творчістю молодого художника-реаліста Пилипа Івановича Сударика; цінними придбаннями Харківської картинної галереї та ін. На жаль, у фондах обласної книгозбірні за 1939 рік зберігся лише один шостий номер – червень (зображено на головному фото до статті).
Друга світова війна перервала існування української мистецької періодики. У повоєнний період відбувалися якісні зміни у живопису, скульптурі, графіці, але донести їх до глядача було складно.
У 1954 р. вихід журналу було поновлено під назвою «Мистецтво», в якому, крім образотворчого мистецтва, висвітлювалися проблеми кіно, музичного і театрального життя. У другій половині ХХ ст. активний розвиток мистецтва, теорії та критики і потреба якнайширше висвітлювати творчі процеси обумовили появу нового журналу «Образотворче мистецтво». Так, з 1970 року на основі «Мистецтва» створено три журнали: «Музика», «Український театр» і «Образотворче мистецтво», які очолив Петро Говдя.
З 1987 по 1991 рік головним редактором був Олексій Журавель, у 1992-2005 роках – Микола Маричевський, із 2006-го – Олександр Федорук.
З 1991 року часопис виходить як видання Національної спілки художників України (НСХУ).
У різні періоди часопис знайомив читача з останніми мистецькими та суспільними подіями, новими здобутками відомих майстрів і першими вдалими кроками творчої молоді, вміщував теоретичні статті та ілюстрації, творчі портрети. До змісту журналу входили також статті про варварське нищення більшовиками української мистецької спадщини із забороненими і напівзабутими іменами та творами, з інформацією про наших славетних мистців, які від 1917 до 1980-х рр. змушено шукали притулку в чужих землях.
З початку 90-х років журнал пише про багатьох митців із діаспори. Так, про творчу долю американської художниці, яка має українське коріння, – Ольгу Марищук пише у своїй статті С. Муштенко «Краєвиди Америки пишу українською…». Журнал багато зробив для вивчення художньої спадщини Кобзаря: І. Плещинський І. «Тарас Шевченко. Альбом автолітографій», Є. Середа «Про атрибутування мистецького твору Т. Г. Шевченка» та ін. Тема війни в мистецтві невичерпна. Про вагомий внесок українських художників в увічнення героїчної епопеї тих суворих подій на сторінках часопису надруковано чимало статей: Г. Юхименець «Героїчний літопис народу», А. Мороз «Батальний живопис В. Пузиркова», Г. Михальський «Ратний подвиг народу» та ін.
Про яскраві самоцвіти, справжні шедеври мистецтва, які зберігаються у найбільшій скарбниці художньої культури України – Державному музеї українського образотворчого мистецтва – опублікував статтю В. Яценко «Скарбниця українського образотворчого мистецтва».
Сучасне видання висвітлює українське візуальне мистецтво, практики сучасних митців та виставки, українське мистецтво у світі, українське традиційне мистецтво, мистецькі школи та традиції, глибинні джерела творчості, портрети художників минулого і сучасності. Також видання ілюструє процес інтеграції українського мистецтва в європейський та світовий контекст.
Важливе місце на сторінках часопису посіли матеріали про талановитих митців України, які здобули міжнародну славу. Прикладом є стаття А. Тичкової про одного з найцікавіших та овіяних легендами художників – Миколу Глущенко. «Микола Петрович Глущенко – художник високої культури, який завдяки наполегливій праці зробив себе сам. Він звертався до різних жанрів у мистецтві, був майстерним рисувальником і живописцем… Художникові пощастило провести 59 персональних виставок і взяти участь у 117 групових, їхня географія окреслювалася від США до Японії… У Парижі він брав участь у Всеукраїнській виставці Асоціації революційного мистецтва України (1927 р.) і співпрацював з Асоціацією незалежних українських митців».
О. Шапіро у статті «Квітка, яка пробилася з-під сірого асфальту буденності. Живопис Ольги Кравченко» відчула у творчості мисткині захоплення французьким імпресіонізмом, зокрема живописом Огюста Бенуара та Клода Моне. «Живопис художниці було представлено на кількох поважних артаукціонах, її твори зберігаються у приватних збірках США, Великої Британії, Румунії, Італії, Іспанії, Норвегії, Росії та України».
«Образотворче мистецтво» у полі зору тримає досягнення мистецтва країн Заходу та Сходу. Так, про творчість німецьких експресіоністів Ернста Барлахта та Кете Кольвіц опублікувала статтю Анна Юрченко. За словами авторки, «Для німецьких мистців була важливою ідея світу без війни, без бідних і знедолених людей, які страждають від технічного прогресу, міграції із селищ до міст, що зростали з надзвичайною швидкістю».
Ібо Чжан – автор статті «Жень Сихун – орієнтир китайського постмодернізму» – вважає, що «Кожен вирішальний момент у житті та творчості Жень Сихуна був пов'язаний з основними зрушеннями в історії Китаю. Символи цієї країни дуже природно стали невід’ємним елементом його робіт… Якщо описати роботи Жень Сихуна кількома словами, то це були б: спогади та критика (на першому плані), час (що символізує атмосферу та настрій) і простір (що є лише формою вираження)».
На сторінках часопису поставали питання, присвячені українській сценографії, скульптурі, монументальному мистецтву, зв’язку стінопису і архітектури, промисловій естетики.
Виходять тематичні статті, присвячені великим культурним регіонам та художникам Києва, Львова, Одеси, Харкова, Полтави. Наприклад, Є. Котляр «Час збирати яблука: автопортрети Харківських монументалістів», О. Тарасенко «Барви Одеси», В. Ярич «Історичний Львів і новітні пам’ятники» та ін.
Не оминув часопис і Херсонщину. Так, О. Гуляєва опублікувала статтю про плідну співпрацю та традиції останніх років з обміну виставками між містами Херсона, Миколаїва та Одеси. Також зазначила важливу роль Херсонської організації Спілки художників у формуванні мистецького середовища краю та підтримку творчих ідей і здобутків.
Нині журнал, звертаючись до теорії та історії мистецтва, відстежує сучасні мистецькі процеси, розповідає про різні жанри мистецтва у різні часи, не віддаючи перевагу одному напряму.
Наукові публікації цього видання зберегли цінність до нашого часу.
Сьогодні журнал «Образотворче мистецтво» залишається найдавнішим професійним мистецьким виданням. За цей час він пройшов низку трансформацій, змінюючи назви, обсяг, періодичність, творчі підходи. Але, на жаль, у багатомільйонній Україні є єдиною трибуною мистецької критики з історії та теорії українського мистецтва.
У фондах книгозбірні це видання зберігається з 1970 по 2020 рр.
Тож запрошуємо усіх бажаючих перегорнути сторінки часопису!
Красовська Т.М.,
завідуюча відділом зберігання та реставрації бібліотечних фондів.
Список літератури
1. Бабійчук Р. Важлива подія // Образотворче мистецтво. – 1970. - № 1. – С. 3.
2. Бородай В. Наші завдання // Образотворче мистецтво. – 1970. - № 1. – С. 4.
3. Варварецький Ю. Деякі риси української скульптури 20 – х років // Образотворче мистецтво. – 1970. - № 6. – С. 13 - 14.
4. Вище якість образотворчого мистецтва // Образотворче мистецтво. – 1939. – № 6. – С. 4 – 8.
5. Волошин М. Т.Г. Шевченко і Межигір’я // Образотворче мистецтво. – 1990. – № 2. – С. 10 – 12.
6. Ворончак В. та Федорук О. Славетний Парижанин уродженець Іспаса // Образотворче мистецтво. – 2017. - № 4. – С. 94 - 95.
7. Гуляєва О. У Херсонській організації НСХУ // Образотворче мистецтво. – 2017. – № 4. – С. 141.
8. Клименко О. Опішня: тривоги і сподівання // Образотворче мистецтво. – 1990. – № 2. – С. 13 – 15.
9. Котляр Є. Час збирати яблука: автопортрети Харківських монументалістів // Образотворче мистецтво. – 1990. – № 2. – С. 10 – 12.
10. Кривень П. Цінні придбання Харківської картинної галереї // Образотворче мистецтво. – 1939. – № 6. – С. 20 – 22.
11. Михальський Г. «Ратний подвиг народу // Образотворче мистецтво. – 1975. – № 2. – С. 14 - 16.
12. Мороз А. «Батальний живопис В. Пузиркова» // Образотворче мистецтво. – 1975. – № 2. – С. 9 – 10.
13. Муштенко С. Краєвиди Америки пишу по – українські…// Образотворче мистецтво. – 1990. – № 2. – С. 27.
14. Плещинський І. «Тарас Шевченко. Альбом автолітографій // Образотворче мистецтво. – 1939. – № 6. – С. 23.
15. Середа Є. Про атрибутування мистецького твору Т. Г. Шевченка // Образотворче мистецтво. – 1975. - № 3. – С. 30 - 32.
16. Тарасенко О. Барви Одеси // Образотворче мистецтво. – 2019. – № 1. – С. 56 – 57.
17. Тичкова А. Зі сторінок французького життя Миколи Глущенка // Образотворче мистецтво. – 2018. - № 2. – С. 80 - 83.
18. Федорук О. Художник і театр – Михайло Глейзер // Образотворче мистецтво. – 2017. - № 4. – С. 62 - 65.
19. Чжан І. Жень Сихун – орієнтир китайського постмодернизму // Образотворче мистецтво. – 2018. - № 2. – С. 68 - 71.
20. Шапіро О. Квітка, яка пробилася з під сірого асфальту буденності. Живопис Ольги Кравченко // Образотворче мистецтво. – 2019. – № 1. – С. 36 – 37.
21. Юрченко А. Виставка німецьких експресіоністів у НХМУ // Образотворче мистецтво. – 2018. - № 2. – С. 63 - 65.
22. Юхименець Г. Героїчний літопис народу // Образотворче мистецтво. – 1975. – № 2. – С. 4 – 8.
23. Ярич В. Історичний Львів і «новітні» пам’ятники // Образотворче мистецтво. – 2019. – №1. – С. 86 – 87.
24. Яценко В. Скарбниця українського образотворчого мистецтва // Образотворче мистецтво. – 1975. – № 1. – С. 27 – 29.