(До 140 річниці від дня народження Марка Безручко)
«Сильна армія – це право на існування нації»
Марк Безручко
Україна під час жорстоких, виснажливих війн за незалежність мала багато своїх героїв, яких ми маємо знати та на прикладах яких потрібно виховувати українське молоде покоління.
Про одного з них мова піде далі. Його повинні знати не лише українці, а й наші сусіди поляки. Генерал Марко Безручко має на це повне право. Майбутній герой з’явився на світ у селі Великий Токмак Бердянського повіту Таврійської губернії (нині Запорізька область) 31 жовтня 1883 року. У ті часи це був великий центр торгівлі та місцевої промисловості. Хлопець закінчив вчительську семінарію у Переяславі. Працював вчителем, але не довго. З дитинства мріяв стати військовим. У 1908 році навчається у Одеському піхотному училищі. Після навчання його направляють у м. Вільно до 106-го Уфімського полку. Так розпочалася військова кар’єра майбутнього генерала. У 1912-1914 роки навчається у Миколаївській академії Генштабу у Петербурзі.
З початком Першої світової війни, Марка Даниловича відкликають у полк. Безручко воював на німецькому фронті, де був поранений. Після лікування служив у штабі російської армії та дослужився до звання капітана.
Коли більшовики визначили долю Російської імперії, він разом з іншими товаришами по службі перейшов на бік армії Української держави, на чолі якої став генерал Павло Скоропадський. Офіцер займав керівні посади у штабах українського війська, але залишився непомітним у тогочасній воєнній хроніці.
Він був одним із тих, кому не подобалось засилля росіян в армії та яких відкрито протегував сам гетьман, тому під час короткотривалої війни між Гетьманатом і Директорією, прийняв бік останньої.
Наприкінці 1918 року Безручка призначають начальником оперативного відділу Генерального штабу Армії Української Народної Республіки, відділ керував діяльністю української розвідки і контррозвідки. З березня 1919-го його призначають начальником штабу Окремої Запорізької бригади ім. Симона Петлюри
26 березня 1919 року полковника Безручка призначили до Корпусу Січових Стрільців, командиром якого був полковник Євген Коновалець. Там Марко Данилович став начальником штабу і членом Стрілецької Ради.
У 1920 році Симон Петлюра зробив останню відчайдушну спробу порятунку Української Народної Республіки. Після підписання українсько-польського договору у Варшаві(пакт Пілсудського – Петлюри), союзні армії двох держав вирушили на Наддніпрянщину проти більшовиків. Спільними зусиллями польські та українські війська 7 травня 1920-го здобули м. Київ і відкинули більшовиків за Дніпро, але це тривало не довго. З червня 1920 року вони почали відступ. До серпня 1920 року дивізія під командування Марка Даниловича вела важкі бої під Ігнатполем, Пергою, Ковелем та Холмом.
Як кувалося “диво на Віслі”. 16 серпня 1920 р. польські війська розпочали контрнаступ під Варшавою. На допомогу більшовикам Кремль відправив будьоннівців, на шляху яких стали бійці Української 6-ї січової стрілецької дивізії полковника Марка Безручка. Військово-політичний союз, укладений між Польщею та УНР у квітні 1920 р., витримав тяжкі випробування. Тріумфальний похід до Києва змінився відступом. Керівництво радянської Росії марило ідеєю світової революції. Пролетаріат в інших країнах, як стверджували у Кремлі, тільки й мріяв стати частиною світової «Республіки Рад». Але правлячі буржуазні кола заважали цьому. Тому треба було трохи допомогти – атакувати ці країни Червоною армією. Відображенням цієї ідеї став наказ Михайла Тухачевського, командувача Західного фронту, який наступав на території Білорусі: «На багнетах ми принесемо трудящому людству щастя і мир. Уперед! На захід! На Варшаву! На Берлін!
Більшовицькі війська розпочали наступ. Південно-Західний фронт після успішної Київської операції продовжив переслідування польських та українських з'єднань у широкій смузі від Полісся до Дністра. У червні-липні під час Новоград-Волинської та Рівненської операцій більшовики завдали поразки польським військам та підійшли до Любліна і Львова.
Ударний кулак Південно-Західного фронту складала Перша кінна армія під командуванням Семена Будьонного, яка терміново була перекинута в Україну з Північного Кавказу. Військо налічувало 16-17 тис. бійців, об'єднаних у чотири дивізії та посилених артилерією та бронепоїздами. Першочерговим завданням, поставленим перед будьоннівцями, було взяття Львова. Прорвавши першу лінію оборони польських військ, кавалеристи 19 серпня підійшли впритул до міста.
Тут Перша кінна армія зазнала значних втрат, штурмуючи польські позиції.16 серпня польські війська здійснили «диво на Віслі», перейшовши у наступ під Варшавою. Перша кінна армія отримала нове завдання — вийти в Люблін і завдати удару з флангу і тилу польській Мозирській групі, яка загрожувала лівому флангу більшовицького Західного фронту. Шлях будьоннівців мав пройти через Замостя.
19 серпня до Замостя прибули ешелони 6-ї Січової стрілецької дивізії полковника Марка Безручка. Дивізія була виснажена ар'єргардними боями, які вона вела, відступаючи з Києва. У середині наступного місяця у 6-й дивізії залишалося лише три сотні боєздатних бійців — решта загинула, була поранена або хвора. Після переформування та поповнення 6-а Січова стрілецька дивізія мала відправитися на Дністер, де тримали оборону решта армій УНР.
У місті були ще два польські етапні батальйони та ряд дрібніших підрозділів. Оскільки Марко Безручко був старшим за званням офіцером гарнізону, польське командування наказало йому створити групу військ, підпорядкувавши собі всі польські частини в районі Замостя, і очолити оборону міста. Підлеглі Безручко українські та польські частини налічували близько 3,5 тис. осіб, із них понад 1900 українців. Вони мали дюжину гармат і понад чотири десятки кулеметів. Важливим козирем захисників міста були три польські бронепоїзди. Найгірше було з боєприпасами — їх могло вистачити лише на три-чотири дні інтенсивних боїв.
На щастя, темпи просування Першої кінної армії до Замостя були не такими швидкими, як хотілося б більшовицькому командуванню. Безручко отримав кілька днів для підготовки оборони і він використовував їх з максимальною користю. Українські та польські воїни за допомогою понад трьох тисяч городян швидко звели навколо міста оборонні позиції.
Першими провісниками швидкої появи червоних кавалеристів стали юрби біженців та дезертирів, які заполонили місто. Полковнику Безручко довелося не тільки дбати про оборону Замостя, а й утихомирювати дезорганізовані натовпи. Безручко мав виділити частину своїх невеликих сил для патрулювання міста.
Розвідка червоних спрацювала погано – вона не змогла встановити присутності у Замості української дивізії, вважаючи, що у місті є лише нечисленні польські частини та залишки козацької бригади Яковлєва. Штурм міста розпочався в ніч проти 29 серпня. За планом дві дивізії Першої кінної армії мали атакувати пішим строєм і захопити Замостя, а ще дві – обійти місто з півночі. Захисники були готові до атаки. Піхота зайняла свої місця в окопах, гарматні батареї знаходилися на позиціях із круговим сектором обстрілу, резерви знаходилися в цегляній майстерні та Любельських казармах. На певних відрізках залізниці курсували три бронепоїзди.
Лобовий штурм міста зі східного напрямку зазнав невдачі. Проте червоноармійці, здолавши опір українських та польських частин на флангах, 30 серпня зуміли оточити місто. Саме цей день став вирішальним для захисників Замостя.
Захисники міста не були пасивними - вони здійснили дві вилазки проти будьоннівців. До Замостя вже поспішала допомога: з півдня йшла група генерала Галлера (13-а піхотна та 1-а кавалерійська дивізії), а з півночі, з боку Красностава, — 10-а піхотна дивізія генерала Желіговського (саме до неї належав 31 полк Канівських стрільців, який разом із українцями захищав Замостя). Командування радянської 12-ї армії направило на допомогу будьоннівцям дві стрілецькі дивізії, але вони не змогли просунутися далі за Раву-Руську.
31 серпня Семен Будьонний змушений був припинити штурм міста. Того ж дня під Комаровом (південніше на схід від Замостя) 1-а кінна армія була атакована польською 1-ю кавалерійською дивізією генерала Юліуша Руммеля. У бою, який вважається найбільшою кінною битвою ХХ ст., по обидва боки взяли участь 23 кінних полки. Перша кінна армія втратила вбитими та пораненими близько 4 тис. бійців і змушена була відступити.
Стратегічне значення недовгої, але запеклої оборони Замостя було величезним. Полковник Безручко та його бійці, утримавши місто, не дали будьоннівцям отримати надійний опорний пункт. Перша кінна армія змушена була залишитись у полі та прийняти бій під Комаровом, внаслідок якого втратила свій бойовий потенціал. За аналогією з «дивом на Віслі», поляки називають цей бій «дивом під Замостям».
Заслуги Марка Безручка в обороні Замостя були гідно оцінені: 5 жовтня 1920 р. йому надали звання генерал-хорунжого. А 1938 р., під час святкування 20-річчя відродження Польської держави, Марка Безручко представили до нагородження «Вертуті Мілітарі» – найвищого польського військового ордену. Проте генерал відмовився, наголошуючи, що передусім відстоював інтереси України. Сам же бій за Замостя, під час якого українські та польські воїни пліч-о-пліч захищали місто від більшовицької навали, став наочним уособленням українсько-польського братства зі зброї.
Далі почався останній етап в житті Марка Безручка – польська еміграція. У Польщі він працював у Генштабі УНР, був членом Вищої військової ради, співробітником Військового міністерства та Польського військово-картографічного інституту у Варшаві. Також займався справою, яка була йому до вподоби: створив і очолив Українське військово-історичне товариство (1931-1935 рр.),займався виданням військово-історичної мемуарної збірки «За державність».
Після початку Другої світової війни Безручко у листопаді 1940 року отримав посаду міністра військових справ УНР. В окупованій Варшаві це звання було лише формальним, але Безручко вважав, що у державі повинна зберігатися спадкоємність. Помер він 10 лютого 1944 року за нез’ясованих обставин. На 61 році згасло життя талановитого штабіста та стратега, великого патріота України Марка Безручка. Похований у православній частині цвинтаря «Воля» на західному березі Вісли, поруч із іншими вояками, які боролися за незалежність України.
Нагороди:
- Орден Святого Володимира 4-го ступеня з мечами й бантом та орденом Святої Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість».
- Польський орден «Vіrtutі Міlіtarі». Від нього він відмовився зі словами: «Я воював за Україну, а не за Польщу».
Його іменем названо:
- проспект у м. Рівному;
- вулицю в м. Києві;
- вулицю, провулок і проїзд у м. Вінниці;
- кругове перехрестя в м. Вроцлаві (Польща);
- сквери у Варшаві і Гданську(Польща).
Відкрито:
- меморіальний барельєф на стіні будинку Боярської дитячої школи мистецтв (м. Боярка)
- меморіальну дошку на стіні одного з будинків у м. Рівному.
Указом Президента України за № 606/2022 від 24.08.2022 почесне найменування «імені генерал-хорунжого Марка Безручка» присвоєно 110-й окремій механізованій бригаді (110 ОМБр), яка з кінця березня 2022 р. у складі Східного угруповання військ Збройних Сил України протистоїть агресору на Авдіївському напрямку.
Інтернет ресурси:
- Відомі невідомі патріоти: Марко Безручко[Електронний ресурс] /ITV media group.-Україна,2012.- Електронні відеодані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=AIw3WW0Cj7c. – Дата перегляду:2.03.2023.
- Генерал-хорунжий Марко Безручко[Електронний ресурс] /Oleksiy Bukhalo.-Україна,2009.- Електронні відеодані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=ZaCXxYBWuG4. – Дата перегляду:2.03.2023.
- Генерал-хорунжий Марко Безручко. Військова кар’єра[Електронний ресурс] /Український Простір.-Україна,2016.- Електронні відеодані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=yIWCyNBSGk0. – Дата перегляду:4.03.2023.
- Люди Свободи. Марко Безручко[Електронний ресурс] /
- Ukrainian Institute of National Remembrance.-Україна,2014.- Електронні відеодані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=2Y7B2vhv7PA. – Дата перегляду:3.03.2023.
- Марко Безручко | Слава України №2[Електронний ресурс] /Данило Яневський.-Україна,2016.- Електронні відеодані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=F2LrCJG2y1I. – Дата перегляду:3.03.2023.
- Марко Безручко – українець, який врятував Польщу[Електронний ресурс] /Коротко про історію.-Україна,2022.- Електронні відеодані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=lCVd0_vf7UQ. – Дата перегляду:4.03.2023.
