«Любіть ближнього – це найважливіша з людських наук, вона вистраждана людством, але як нелегко вона дається літературі й кожному з нас… Мабуть, тільки з болю, із страждання виникає здатність до співчуття, душевна просвітленість, розуміння і здатність перейнятися горем ближнього… Умій прощати! Це таки, мабуть найвище мистецтво життя…»
(уривки із щоденника письменника Олеся Гончара).
Олесь Гончар український письменник, літературний критик, громадський діяч Герой України. Перший ліуреат Державної премії УРСР імені Т.Г. Шевченка (1962 р.) за роман «Людина і зброя» (1960 р.).
У цьому році виповнюється 105 років від дня народження Олеся Гончара (при народженні – Біличенко Олександр Терентійович). Народився Олесь Гончар навесні, 3 квітня 1918 року. Він один з небагатьох письменників, котрий душею завжди залишався молодим. Його персонажі сповнені духовною красою, які прагнучи розгадати загадки минулого, мріяли про світле майбутнє.
Творчість письменника порівнюють із прозою світових класиків – Ернеста Хемінгуея, Ремарка, Анрі Барбюса. Його антивоєнні романи розглядаються в контексті не тільки української, а й світової літератури.
До недавніх часів вважалось, що перше художнє відображення трагедії Голодомору відбулося у повісті «Марія» Уласа Самчука. Але сучасні фахівці іншої думки: першим в українській художній прозі відобразив трагедію 23 - річний Гончар у повісті «Стокозове поле». Письменник у дитинстві сам пережив Голодомор. Його перша спроба відтворити реальні події 1932 – 1933 рр. у повісті «Стокозове поле» (1936 р.) не вдалася. Цензура заборонила друкувати текст, а згодом знівечила до невпізнання. Гончар, як і більшість тих, хто страждав і бачив страждання інших українців, мусив мовчати. З часом про цю болючу тему та переживання трагедії Голодомору письменник написав на сторінках щоденника. «…Цілі сім'ї голод косив…Війна за п'ять років стільки людей не викосила, як голодовка за півроку – від Різдва до жнив…».
У сучасному сьогоденні думки Гончара актуальні, глибокі і важливі. Кожну книгу письменника читаєш і перечитуєш знов, зазирнувши в історичне минуле, осмислюєшь свою епоху і знаходиш відповіді на сучасні питання. Герої його творів ніколи не старіють, їм дана вічна молодість.
Цього року разом із письменником святкують свій черговий ювілей його романи «Тронка» (1963 р.) і «Собор» (1968 р.).
60 років минуло від часу створення роману «Тронка». Твір, побудований у формі збірки новел, які пов'язані спільною проблематикою, викликав величезний інтерес. Автор торкається проблеми війни і миру, творчої праці, наступності і спадкоємості поколінь, одвічного питання батьків і дітей, життя людей в умовах науково – технічної революції. Він дає відповідь на багато актуальних питань про цінність життя, які завжди стоять перед людиною. «Все, власне, так просто, - думалось йому, - варто тільки усвідомити, що живеш один раз,що життя – це той рейс, який не повторюється, і що його треба провести достойно…» (Олесь Гончар «Тронка»).
У 1964 році, під час хрущовської відлиги, за роман «Тронка» письменник отримав грошову винагороду – Ленінську премію.
Доля іншого роману, написаного у 1967 році, склалася інакше.
Минуло 55 років від часу створення одного із найвідоміших та найвизначніших його романів «Собор».
Наприкінці 60-х років, після першої публікації твору, у часописі «Вітчизна», незважаючи на те, що перші рецензії були схвальними, почалася нищівна компанія проти «Собору». На захист стали поети, композитори, журналісти, робітники заводів «…тисячі не знайомих мені людей, ризикуючи собою, стали на захист книги й підтримали автора своїми безстрашними листами…» (з «Щоденника» Олеся Гончара за 12 березня 1992 року).
Про несправедливу боротьбу на Дніпропетровщині проти «ідейно розгнузданного, антирадянського, націоналістичного роману «Собор» поет Іван Сокульський та журналіст Михайло Скорик написали листа до ЦК КПУ. «Лист» був оприлюднений за кордоном. Авторами зацікавилося КДБ УРСР. «Відбувся судовий процес, учасники якого були засуджені до різних термінів ув'язнення».
В «Соборі» автор розглядає проблеми духовності сучасного українця, зв'язок поколінь, захист красивого і корисного, моральних цінностей, збереження кращих надбань національної історії і національної гідності. «Дорожіть днем – ось що я вам скажу, молоді! Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто садить. Живе – хто іскрить!... Зоставте ж слід… Не бляшанку з – під шпротів, покинуту на Скарбному, не купу сміття, а таке, щоб людей радувало – близьких і далеких… Дорожіть, дорожіть миттю, синочки!». «Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!..» (Гончар «Собор»)
Ця книга присутня в списку літературного довідника, який зібрав думки понад сотні літературознавців у всьому світі «1001 книга, які ти повинен прочитати, перш ніж померти».
У 1956 році була здійснена спроба екранізації творів Гончара. За оповіданням «Щоб світився вогник» режисером Г. Крикуном був знятий фільм «Дівчина з маяка», сценарій для якого написав сам письменник. Через два роки вийшла картина «Партизанська іскра» - за сценарієм О. Гончара (режисери О. Малюков та М. Маєвська), а 1959 року – фільм «Таврія» (сценарій О. Гончара, Ю. Лисенка, режисер Ю. Лисенко).
Довголіття творчості письменника залежить від нас, читачів та прихильників таланту.
Усі книги та щоденники письменника зберігаються у фондах книгозбірні. Тож ви завжди маєте можливість насолодитися його творами, а докладніше згадати творчий шлях Олеся Терентійовича можна на нашому віртуальному проєкті «Гончар і Херсонщина».
