Ім’я цього вченого ще й сьогодні мало згадується, або й зовсім замовчується в книгах з історії нашої Академії наук. Це академік першого її складу Степан Йосипович Смаль-Стоцький, видатний вчений і талановитий дослідник слов’янської філології.
Народився С.Й. Смаль-Стоцький у 1859 р. в селі Немилів, що на Львівщині в селянській родині Йосипа Смаль-Стоцького та Катерини Карпової. «Офіційно були записані як Стоцькі. Рід походив від Руденків-Куликових. Більшість на селі мали свої прізвиська: Сайкевичів звали Солтисами, Гаврищуків – Гончарами, Мельничуків – Горобцями…», – писав Смаль-Стоцький. Їхній рід називали Смалями, тобто чорними, засмаглими. Батько Степана підписувався «Смалем», і отже й син до четвертого класу гімназії та і в бурсі був записаний як Смаль і лише десь у 1875-76 роках – Смаль-Стоцьким.
Початкову освіту Степан отримав у рідному селі у звичайній початковій школі в Радехові. А після третього класу, на вимогу діда, хлопчика відправили до Львова, де він був прийнятий до бурси при Ставропігійському інституті.
Ще будучи гімназистом, під керівництвом свого духовного провідника професора Ігнатія (Гната) Онишкевича, хлопець активно долучився до громадської роботи й опинився серед засновників культурологічного товариства, роботу якого ретельно та енергійно сповняв усе своє свідоме життя. Коли професор переїхав до Чернівців (у щойно відкритий університет), то й С. Смаль-Стоцький (1878) приїжджає слідом за своїм учителем до Чернівецького університету на філософський факультет, який закінчує у 1882 році.
Маючи схильність до науки, Степан Йосипович у тому ж 1882 подався студіювати філологію у Віденський університет. Де потрапив на навчання до одного з найвідоміших славістів того часу Франца Міклошича. Який був одним … «з перших західних мовознавців, що обстоював самобутність української мови, підтримував намагання галицьких українців оперти свою літературну мову на народну основу, був прихильником введення для українців латиниці».
З навчання Степан виніс і до кінця життя зберіг «віденську школу точності й відповідальності у філологічній праці», які передав своїм талановитим студентам, що стали його гордістю. Успішно закінчивши навчання і захистивши дисертацію, у 1885 році 26-річний С. Смаль-Стоцький надзвичайним професором повертається з Відня до Чернівецького університету і очолює кафедру української мови та літератури. Перший корпус Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича за адресою Університетська, 28, на цілих 40 років став для нього другою рідною домівкою. У цьому науковому закладі він пройшов шлях від студента до професора, завідувача кафедри української мови та декана філософського факультету. За роки праці й викладання української мови ним було підготовлено і виховано покоління національно свідомих молодих людей, серед яких відомі мовознавці, письменники, політичні та культурні діячі. Крім цього С. Смаль-Стоцький викладає багато лінгвістичних і літературознавчих курсів. У нього є своя методика вивчення та інтерпретації літературних творів, порівняльного викладання української мови. Його методики були доступними та добре структурованими, про що через роки з вдячністю згадуватимуть його студенти. «Треба підкреслити, що він не читав своїх викладів із заялозених карток, написаних давніше та читаних кількакратно, як це роблять деякі інші професори, а давав свіжі, нові погляди на основі нових наукових праць і не скривав свого вдоволення з того, що вчені інших слов’янських народів приходять у деяких спірних проблемах славістики до того самого погляду, який він обґрунтував у своїй граматиці наукового характеру, написаній по-німецькому … це не була суха розумова інтерпретація твору, як звичайно буває в університетських семінарах. Сам Професор був дуже добрим рецитатором та читав літературні твори немов театральний артист». Серед слухачів буковинського професора був і сам Іван Франко, який цінував його «...європейський метод науковий».
Також Степан Йосипович бере активну участь у національно-громадському житті. На Буковині ще за життя його величали батьком, пробудником, творцем українського національного відродження. Він започаткував багато добрих справ, які через десятиліття згадували люди в цих краях. Очоливши кафедру в жовтні 1885 року, він керував нею до серпня 1914 (формально – до листопада 1918 року). Кілька років він був деканом філологічного факультету, заміщав ректора, був дійсним членом НТШ (з 1899 року), депутатом австрійського парламенту…
Спільно з Миколою Васильком та іншими визначними громадськими і політичними діячами Буковини Смаль-Стоцький добивався цілковитої рівноправності українців в адміністрації й політичному житті Буковини. Переймався вчений і її економічним життям. Ще 1903 року Степан Смаль-Стоцький як голова «Руської Каси» намагався розбудувати українську кооперацію, створив «Селянську Касу». В 1912 році вона вже об’єднувала 174 кооперативи, а наступного року налічувала 149 кредитових кооперативів із майже 19 тисячами їхніх членів. Завдяки його зусиллям було введено в практику фонетичний правопис та здійснено розбудову українського шкільництва.
Та головне місце в житті Степана Йосиповича займала все таки наукова і викладацька діяльність. Він пише низку монографій: «Руська правопись», «Руська граматика», «Буковинська Русь. Культурно-історичний образок», «Шкільна граматика», «Характеристика наукової діяльності І. Я. Франка», «Ідеї Шевченкової творчости», «Діди, батьки і внуки у Шевченка».
Разом із професором Ґартнером написав «Руську граматику», вперше побудовану на фонетичному правописі Желехівського, відомого лексикографа з Галичини (так звана «желехівка» містила абетку з 34-х літер). Вона витримала 4 видання і близько 40 років використовувалася як підручник на західноукраїнських землях. Ця граматика цінна ще й тим, що в ній запроваджувалося чимало нових термінів, які пізніше стали загальноприйнятими в українській філології.
Етапне значення для українського мовознавства мали праці Смаль-Стоцького про походження української мови. Разом з Ґартнером він доводив, що українська мова постала безпосередньо з праслов’янської, а ідея прасхіднослов’янської мови позбавлена ґрунту.
Ледве чи яка-небудь книжка зі слов’янського мовознавства, надто українського мовознавства, викликала такий вибух відгуків та ще й негативних, як ця. Всього 400 сторінок її останнього розділу «Становище русинської мови поміж слов’янських мов» із загального числа 500 сторінок привела до такого збурення суперечок мужів науки. Адже в цьому розділі Смаль-Стоцький заперечив існування спільної давньоруської (єдиної східнослов’янської) мови, стверджуючи, що українська мова ближча до мови сербської, ніж до російської. І те, що нібито «праруська» мова є спільною мовою росіян, українців і білорусів VI-XI століть – це штучний витвір фантазії російських філологів. Різко критикував теорії «центрів» чи «колисок» розселення східних слов’ян: «Словіни новгородські, Радимичі і В’ятичі, Кривичі та й Дреговичі середнього Дніпра ані не бачили й в тій колисці ніколи не лежали і звідти ніколи в свої нові оселі не розходилися…Так само і Бужани, і Волиняни, і Дуліби, і Тиверці не вилігувалися в колисці над Дніпром. Якоїсь єдності і спільности східних Слов’ян з одним якимсь центром не бачимо навіть ще далеко пізніше, а не то в цих давніх часах». Цей погляд Смаль-Стоцький ґрунтовно виклав згодом у праці «Розвиток поглядів про сім’ю слов’янських мов» (Прага, 1927 рік). Він різко виступив проти поглядів Всеволода Ґанцова на формування української мови з двох говіркових груп: північної і південноукраїнської, продовженням яких є сучасні південно-західний і північний українські діалекти…
Нині близько 100 наукових праць та публікацій у фахових виданнях того часу знаходяться в рідкісному фонді наукової бібліотеки ЧНУ ім. Ю.Федьковича.
Трагічна дата в історії Європи – 1 серпня 1914 року внесла свої корективи в життя професора С. Смаль-Стоцького та його родини, тож вони вимушені були покинути край, який без перебільшення став для них рідним. Тоді професор разом із Василем Сімовичем, Богданом Лепким, Андрієм Чайківським працює в таборах для російських полонених у Райштаті, Вецлярі, Фрайштадті та Зальцведелі, де було зібрано понад 40 тисяч українців. У таборах вони організували курси для неписьменних, читальні, театральні трупи, друкарні, видавали газету.
Проте, як тільки появилася надія, що Австро-Угорщина виконає свої обіцянки щодо створення окремого коронного краю на українських етнічних землях Галичини та Буковини після підписання Українською Народною Республікою Берестейського миру, то С. Смаль-Стоцький одразу ж повертається до активного політичного життя.
У 1917 році Степан Йосипович стає головою Бойової Управи Січових Стрільців.
Як тільки 16 жовтня 1918 р. цісар Карл І оприлюднив маніфест, у якому проголошувалось, що «Австрія по волі своїх народів має стати зв’язковою державою, в якій кожне плем’я на области, яку заселяє, творить свій власний державний організм… До народів, на яких самовизначенню буде основана нова держава, звертаю мій заклик, щоби вони співділали в сім великім ділі через Національні Ради, які утворені з послів кожної нації до Державної Ради, які мають заступати інтереси народів у відношенню до себе та до Мого правительства», у Львові була скликана Українська Національна Рада – тимчасовий парламент майбутньої Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). До складу УНРади увійшли відомі буковинські політики, депутати парламенту та Буковинського сейму і Степан Смаль-Стоцький в тому числі. 18–19 жовтня УНРада проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття, до якої мала б увійти «Ціла етнографічна українська область в Австро-Угорщині, – зокрема Східна Галичина з граничною лінією Сяну з влученням Лемківщини, північно-західна Буковина з містами Чернівці, Сторожинець і Серет та українська полоса північно-східної Угорщини».
У 1919 р. Степан Йосипович обіймає посаду посла ЗУНР у Празі, де й залишився жити до смерті. Його діяльність як посла ЗУНР зацікавила радянську агентуру, яка представляла в ЦК КП(б)У «агент-матеріал» із цього приводу. В одному з листів «Петлюровский посол Смаль-Стоцький о Советской Украине» йшлося про думку С. Смаль-Стоцького щодо України як самостійної держави, яка стане можлива лише тоді, коли замість УСРР буде Українська Народна Республіка. За такі думки червоні агенти називають його «українським націоналістом», «сепаратистом», «петлюрівцем».
Учений із такими поглядами міг чекати від комуністичної історіографії однієї оцінки – образи, фальшу. Але все-таки його наукова діяльність привернула увагу ініціаторів створення УАН у часи її заснування. Його ім’я було помічене, і він став одним із перших 12-ти дійсних членів Академії наук, затверджених Павлом Скоропадським. Його обирають дійсним членом АН на історико-філологічному відділі і також членом правління Академії. Але брати безпосередню участь в організації УАН Смаль-Стоцький не зміг, неможливо було приїхати з Буковини до Києва.
Уже пізніше, через 10 років, 1928 року Смаль-Стоцького було перезатверджено у складі дійсних членів ВУАН, але на академічних виборах наступного року він знову був відсутній. Навіть коли його було запрошено на сесію Ради ВУАН із питань прийняття п’ятирічного плану, він не дав про себе знати. Господь дав йому розуму не приїхати, а то було б з ним те, що сталося з академіками Степаном Рудницьким та Матвієм Яворським…
Від того часу ім’я академіка Степана Смаль-Стоцького більше не згадується в документах ВУАН…
З 1921 року він стає професором щойно відкритого Українського вільного університету. Завданням цього вузу було «…плекати і подавати українській молоді науки в рідній мові і з усіх областей людського знання з особливим оглядом на українознавство. Він має підготовляти нашу молодіж до діяльності серед рідного народу, в своїх інституціях та майбутніх урядах. Він має бути перенесений на рідну землю…» (Зауважимо, що університет не тільки не було перенесено на рідну землю, а й надбання його просто забуто.)
Степан Смаль-Стоцький входив до складу викладачів філософського факультету, читав курс «українська мова в сім’ї слов’янських мов». Восени 1921 року його обирають деканом цього факультету.
Ця перша вища школа за кордоном зібрала плеяду видатних учених того часу: Олександр Колесса, Степан Рудницький, Іван Горбачевський, Дмитро Антонович, Станіслав Дністрянський, Дмитро Дорошенко, Володимир Старосольський, Андрій Яковлів та інші. З них членами ВУАН стали Горбачевський, Дністрянський, Рудницький, Смаль-Стоцький.
Все подальше життя вченого пов’язане з цим університетом, хіба що водночас він викладав українську мову у Варшавському університеті. Смаль-Стоцький розробив цілу низку курсів з історії України, української мови і письменства. Особливо піклувався проблемами українського правопису. Він зокрема писав: «Правопис … повинен бути ясний, приступний, легкий і такий, що допускав би найменше помилок та давався в найкоротшому часі до опанування. Це ідея доброго правопису. Правопис має бути для цілої України».
У 1930 році відбувся перший з’їзд слов’янських філологів, у якому брав участь і Смаль-Стоцький. Ученого сильно обурило те, що ВУАН не послала на цей міжнародний форум своїх науковців.
А ще Степан Смаль-Стоцький був першим головою Української Могилянсько-Мазепинської академії наук – наукової установи, заснованої в травні 1938 року постановою Уряду УНР в екзилі. Мета – відновити ліквідовані наукові видання та інформувати чужинецькі наукові установи про Україну та українську науку.
Помер Степан Йосипович Смаль-Стоцький 17 серпня 1938 року у Празі. А 30 вересня 1938 року знайшов довічний спочинок на кладовищі в Кракові (Польща), поруч із могилою дружини і куди за заповітом перевіз його син Роман Смаль-Стоцький.
Більше можна дізнатися, звернувшись до джерел:
Про нього:
Голубка М.М. Економічна та освітньо-просвітницька діяльність Степана Смаль-Стоцького та її роль для Західної України кінця XIX - початку XX століття і фінансово-економічної та кооперативної освіти [Текст] // Причорноморські економічні студії. - 2016. - N 3. - С. 5-8 - Бібліогр. наприкінці ст.
Гуйванюк Н.В. "Складня" Степана Смаль-Стоцького крізь призму сучасних наукових парадигм [Текст] // Українська мова. - 2010. - N1. - С. 3-15 - Бібліогр. у кінці ст.
Матвіяс І.Г. Особливості граматики С. Смаль-Стоцького і Ф. Гартнера [Текст] // Українська мова. - 2010. - N3. - С. 3-10 - Бібліогр. у кінці ст.
Меленчук Ольга. Шевченкознавча школа С. Смаль-Стоцького: постаті та концепції Кіцмансько-Коломийський осередок [Текст] // Слово і час. - 2019. - N 5. - С. 41-54 - Бібліогр. наприкінці ст.
Мельничук Богдан. Життя задля України [Текст] : 150 років тому народився академік Степан Смаль-Стоцький // Дзвін. - 2009. - N1. - С. 115-124 - Бібліогр. у кінці ст.
Ткач Людмила. Академік Степан Смаль-Стоцький: до 150-річчя від дня народження [Текст] // Дивослово. - 2009. - N1. - С. 33-39 - Библиогр. в подстроч. примеч.
Федунь Марія. Постать Степана Смаль-Стоцького на тлі українського життя першої половини XX століття [Текст] // Дивослово. - 2013. - N 7/8. - С. 66-70 - Бібліогр. наприкінці ст.