Oles Honchar
Kherson regional
universal scientific library
MO-TH: 9:00-18:00
SA-SU: 9:00-18:00

Щира душа України (до 135-річчя від дня народження Остапа Вишні)

«Пошли мені, доле,сили, уміння, таланту,

чого хочеш, тільки щоб я хоч що-небудь

зробив таке, щоб народ мій у своїм
титанічнім труді, у своїх печалях, горестях,
роздумах, ваганнях, щоб народ усміхнувся!..,
щоб хоч одна зморшка його трудового,

задумливого лиця, щоб хоч одна зморшка ота
розгладилася!»
Остап Вишня

 

Видатному письменнику Остапу Вишні 13 листопада цьогоріч виповнюється 135 років від дня народження.  Він збагатив українську літературу такими жанрами, як гумореска, памфлет, фейлетон та ввів новий жанр гумористичного оповідання – усмішку. Митець самобутній і неповторний, він формувався й зростав на грунті народного життя.

Остап Вишня стрімко увійшов у літературу як високоталановитий майстер сатири і гумору. 22 липня 1921 року газета «Селянська правда» надрукувала невеликий фейлетон «Чудака, їй-богу!», під яким вперше з’явився псевдонім «Остап Вишня», який і став славним літературним ім’ям Павла Михайловича Губенка. Сам митець у гумористичній розповіді «Моя автобіографія» описав народження Остапа Вишні лаконічно й не дуже серйозно: «Зробився я Остапом Вишнею та й почав писати» [3].

Упродовж життя письменник написав сотні гуморесок,  фейлетонів і усмішок, сповна реалізуючи свій гумористичний талант. Лише у 1920-х роках Остап Вишня видав цілу низку популярних збірок усмішок: «Вишневі усмішки (сільські)» (1924р.), «Вишневі усмішки кримські» (1925р.), «Вишневі усмішки кооперативні» (1926р.), «Вишневі усмішки театральні» (1927р.), «Вишневі усмішки закордонні» (1930р.). Новому жанру Остап Вишня дав таке жартівливе означення: «Мені нове життя усміхається, і я йому усміхаюся! Через те й усмішки» [4].

У ці роки Остап Вишня також надрукував збірку «Українізуємось» (1926р.), що стала дуже популярною і була кілька разів перевидана (протягом 1926–1929рр.) досить великими тиражами. Саме тут письменник пише про милих, щирих, працьовитих, щоправда часто забудькуватих, лінькуватих чухраїнців і Чукрен. Головна її тема –  розвиток рідної мови, і розкривається вона багатогранно: це і збереження чистоти мови, і розширення сфер її вживання, і грамотність та шляхи її досягнення.  Одна з найдовершеніших гуморесок цієї збірки – «Чухраїнці». Побудована вона у вигляді наукового трактату «за викопаними матеріалами», складається з «Передмови», трьох розділів і «Післямови». Наслідуючи стиль наукових доповідей, автор пояснює, що «чухраїнці» – це дивацький народ, який живе у країні Чухрен. І назва його пішла від того, що народ цей «завжди чухався». Дотепно граючи словами, Остап Вишня визначає координати країни: «розляглася на чималій просторіш від біблійської річки Сону аж до біблійської річки Дяну. Біля річки Дяну простяглося пасмо так званих Кирпатих гір. «Південь країни «Чухрен» омивало море з водою синього кольору. В синє море текла найулюбленіша чухраїнцями річка Дмитро. А на південному заході була друга велика річка – Дситро». Найбільша біда чухраїнців (а їх «було чимало: щось понад тридцять мільйонів»!), що «здебільше вони й самі не знали, хто вони такі суть…», тобто не знали свого роду, не визнавали себе за націю. Післямова у творі – дуже оригінальне авторське самовиявлення. Це і освідчення в любові до народу, і визнання своєї приналежності до нього. Як тут не згадати слова самого Остапа Вишні: «Що треба, щоб посміятися не з ворога, а з друга? Треба – любити людину. Більше, ніж самого себе. Тільки тоді ти маєш право сміятися». До цього можна додати: щоб мати право сміятися зі свого народу, треба дуже його любити. Письменник заслужив таке право власною справжньою любов’ю. Збірка «Українізуємось» з'явилася у часи більшовицької кампанії з коренізації, яка в Україні отримала назву українізації. Відомо, що метою політики українізації було розширення комуністичної партійної мережі в Україні, залучення корінного населення – українців – до державного управління, щоб таким чином підвищити рівень лояльності місцевих до більшовицької держави. Збірка «Українізуємось» з наскрізною темою розвитку української мови, увагою до ментальності українців цілком «вписалась» у соціально-політичний контекст, визначений на той час совєтами. Однак поступово політика українізації починає стрімко згортатися та розгортається підготовка до репресій, не уникнув яких і Остап Вишня. Його було звинувачено у контрреволюційній діяльності і тероризмі та засуджено на тривале заслання.

Гумореска «Зенітка»  – перший твір, який автор написав після таборів, відіграла важливу у роль у творчій біографії. Задум «Зенітки» виник наприкінці 1943 року, безпосередня робота над текстом розпочалася на початку січня 1944 року. Як писав сам гуморист, свою «Зенітку» він вигадав, вона не написана на фактичному матеріалі, а є авторським вимислом. Композиційно гумореска складається з двох частин. У першій йдеться про мужній вчинок діда-патріота, який з вилами воює з ворогом. Друга частина послідовно вмотивовує попередню, оскільки на думку Свирида, свій воєнний досвід він здобув не у завжди мирних «баталіях»  із своєю дружиною, бабою Лукеркою  – «з нею я так напрактикувався, що ніяка війна мені ані під шапку». Твір побудований на діалозі автора-оповідача й діда Свирида, якому, як сам він говорив, «чи сiмдесят дев'ять, чи вiсiмдесят дев'ять? Хiба їх полiчиш? Знаю, що дев'ять, а яких саме, уже й не скажу» [1].  Сама назва гуморески «Зенітка» – іронічно-жартівлива, тому взята в лапки. Вороги сприйняли дідові вила за зенітку, що «із землі» б’є. У другій частині твору йдеться про непорозуміння у сім’ї, в одному випадку через горілку, в іншому – через куріння на кислиці. Але ці описи нагадують зведення з фронту. Наприклад,  «Одного разу, в недiлю, ми з кумом не видержали: хильнули... Коли ось Лукерка з церкви!... Держись, –  кажу,  – куме, битва буде! Якщо поодинцi, будемо битi. Давай згуртуємось у вiйськове соєдiнєнiє, бо iнакше розгром. Перемеле живу силу й технiку! Утворили ми соєдiнєнiє. Тiльки-но вона на ганок, я зразу вродi як на "ура"…       А кум з правого флангу заходить. Але тут у нас обшибка органiзацiйна вийшла: рогачiв ми не поховали. Ех! – вона за рогача i в контратаку! Прорвала фронт. Ми з кумом на заранi пiдготованi позицiї –  в погрiбник. Опорний, вродi пункт» [1].

Неповторний народний колорит гуморесці надають часто трансформовані автором фразеологізми, прислів’я та приказки: «по вітру розвіяв», «щоб і сліду не було», «один як палець», «за хазяїна правити», чоловіче божий», «медом частувати», «іродові душі», «царство небесне» і подібні. 

Найбільшу увагу серед творів Остапа Вишні привертають, безперечно, знамениті «Мисливські усмішки», які він складав протягом тривалого часу, а найповніше видання з’явилося вже після його смерті  – в 1958 році.
Остап Вишня був справжнім майстром гумористичних історій, і ця збірка вважається вершиною не лише його майстерності, а й всього жанру, про який ще Максим Рильський казав, що то є «лірична поезія в прозі». Основою для розповідей стали реальні ситуації, що відбувались з автором або з людьми, яких він добре знав. Остап Вишня в реальному житті був завзятим мисливцем і рибалкою, тому частенько разом з друзями виїжджав на природу. Зазвичай полювання проходило у якихось мальовничих місцях, а розмови між чоловіками були цікавими та багато у чому смішними. Почуте і побачене Остап Вишня потім і перетворював на кумедні історії. Відомо, що Остап Вишня приїздив два рази до Кринків і дуже полюбив цей чарівний куточок Херсонщини. Тут він відпочивав у спокійній заміській атмосфері, займався полюванням, риболовлею та працював над оповіданнями. Письменник багато спілкувався з місцевими жителями. Такі зустрічі часто надихали його на створення нових цікавих персонажів, тож окремі кринківці стали прообразами легендарних «Мисливських усмішок». Збірка складається з низки ліричних оповідань, у яких автор замислюється над такими проблемами, як людина і природа, людина і віч­ність земного буття. Назви усмішок промовисті й відображають реалії полювання  «Відкриття охоти», «Як варити і їсти суп із дикої качки», «Сом», «Дикий кабан, або Вепр», «Заєць», «Лисиця», «Лось», «Ведмідь», «Ружжо», «Як засмажити коропа», «Дика гуска», «Екіпіровка мисливця» та ін. Незважаючи на назву збірки, усмішки навчають не полювати, а берегти природу, охороняти все живе. Оповідач – людина, яка любить життя й оптимістично налаш­тована, тому тон розповіді бадьорий і захопливий. Максим Рильський писав про Остапа Вишню: «Справжній мисливець, і при тому поет по­лювання». Не випадково одну з найдотепніших і найліричніших «Мисливських усмішок» – «Як варити і їсти суп із дикої качки» Остап Вишня присвятив саме М. Рильському. Цю усмішку вперше надруковано в журналі «Перець» у 1945 p., членом редколегії та активним працівником цього часопису був Остап Вишня. Від самого початку оповідач веде читача на тихе плесо рідного лугового озерця, де, виявляється, як спостеріг «всесвітньовідомий орнітолог», теж водяться дикі качки. Збираєтеся, «берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток у круту яєць і стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...» [6]. За цим описом збирання на полювання – неприхована іронія, передчуття неповторної мисливської романтики, відчуття чоловічої свободи, розслаблення від клопотів і метушні, умиротворення. Далі пояснюється сенс вечірньої (на яку ви вже спізнилися) і вранішньої «зорьки» – час, коли дика качка з'являється на воді. Спізнення на вечірню «зорьку» – своєрідний ритуал, можливість «посмакувати», насолодитися довколишнім світом.

«Мисливські усмішки» заворожують соковитою народною мовою, багатством відтінків комічного, лукавим і добродушним настроєм. Оптимізм народного світогляду проймає всі твори збірки. Народність «Мисливських усмішок» – не лише в їхній формі, вона насамперед в авторській позиції, бо тут висміюється і картається те, що висміює і картає народ. Перепадає від автора «Мисливських усмішок» бюрократам, міщанам («Як я рибу ловив», «Лисиця» та ін.). У відомому списку «Мої «друзі», будь вони тричі прокляті», що висів над письмовим столом письменника, серед бюрократів, перестраховщиків, окозамилювачів, хапуг, хабарників та інших «сукиних синів і пройдисвітів» названі й браконьєри. Усмішка «Дика коза» починається описом благородної і красивої тварини, і це протиставлено портретові браконьєра – «людини тільки зверху», хитрющої і шкідливої, в якої замість серця «торбочка з м’язів» і абсолютна відсутність совісті.

Остап Вишня – письменник унікальної популярності, рекордних –  мільйонних! – тиражів, твори якого знали навіть неписьменні. У його усмішках знаходили живий відгук і компетентне трактування найрізноманітніші проблеми сучасності. Великий гуманіст із гумором та усмішкою долав особисті життєві проблеми і вчив читача не опускати руки, вірити в щасливе майбутнє. Це майбутнє, його власне і рідного народу, було нероздільне, бо епіграфом життя митця були слова: «Треба любити людину. Більше ніж самого себе». Ця воістину жертовницька любов до народу прозирає крізь усі його твори, примушує замислитись, зробити висновки і йти далі з високо піднятою головою господаря власної землі, власної долі, власної держави.

Джерела:

  1. Вишня Остап. Зенітка  [Електронний ресурс] / О. Вишня // Укрліб: [Сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://www. ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=442 . – Назва з екрана. – Дата перегляду: 23.10.1024.
  2. Вишня Остап. Мисливські усмішки / О. Вишня. – Київ: Держлітвидав, 1958. – 236с.
  3. Вишня Остап. Моя автобіографія [Електронний ресурс] / О. Вишня // Укрліб: [Сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу :  https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=450.  – Назва з екрана. – Дата перегляду: 16.10.1024.
  4. Вишня Остап. Вишневі усмішки реконструктивні [Електронний ресурс] / О. Вишня // Укрліб: [Сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https:// www.ukrlibcom.ua/books/rintit.php?tid=3038. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 16.10.1024.
  5. Вишня Остап.  Вишневі усмішки. Заборонені твори  / О. Вишня. – Київ: Клуб Сімейного Дзвінка, 2016. – 416 с.
  6. Вишня Остап. Як варити і їсти суп із дикої качки / О. Вишня // Перець. – 1945. – №05-06. – С.12. – Режим доступу:  https:// www.perets.org.ua/Журнал_перець_1945_05-06/?page=2. (дата звернення: 22.10.1024). – Назва з екрана.
  7. Григоренко Ірина. Творчість Остапа Вишні під тиском тоталітаризму: зміна мистецької концепції від «Чукрену» до «Самостійної дірки» [Електронний ресурс] / І. Григоренко. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://md-eksperiment.org/post/20210721-tvorchist-ostapa-vishni-pid-tiskom-totalitarizmu . – Назва з екрана. – Дата публікації: 21.07.2021. – Дата перегляду: 22.10.1024.

Матеріал підготувала Діна Бондаренко,

головна бібліотекарка

Calendar

     1 23
45 6 78 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 2324
252627282930