Євген Филимонович Маланюк – український письменник, культуролог-енциклопедист, публіцист, літературний критик, сотник Армії УНР – народився 20 січня (1 лютого) 1897р. у м. Архангороді на Херсонщині (тепер містечко Новоархангельськ Кіровоградської області) у родині активіста-просвітянина.
Навчався в Єлисаветградській реальній гімназії з 1906 по 1914, з якою в різні часи пов'язали свої долі Євген Чикаленко, Панас Саксаганський, Микола Садовський, Юрій Яновський, Гнат Юра та інші відомі діячі. Восьмирічне перебування у стінах закладу значно розширило світогляд Маланюка, пробудило в ньому творчі здібності, любов до літератури, живопису, театру.
У1914р. вступив до Петербурзького політехнічного інституту, але не закінчив його. На перешкоді навчанню стала Перша світова війна. Того ж року юнак вступає курсантом до Київської військової школи, яку закінчує в січні 1916-го. 1917 рік приніс Євгенові Маланюкові чимало гострих вражень, потрясінь і втрат: жорстокі будні на фронтах Першої світової, Лютнева революція, демобілізація з російської армії й участь у творенні УНР, служба в чині старшини в Генеральному Штабі України. Після трьох літ відчайдушних битв за українську державність у жовтні 1920р. поет-патріот разом з іншими інтернованими захисниками УНР потрапляє до таборів у Стшелкові та Шипіорні, а згодом у Каліші (Польща). Потрапивши у табір у Каліші (1920), зосереджується на поетичній творчості. Бере участь у виданні журналу «Веселка» та альманаху «Озимина». Восени 1923р. переїздить до Чехословаччини. Стає лідером «Празької поетичної школи». Наступного року він закінчив Подєбрадську академію в Чехо-Словаччині, отримав диплом інженера, працював за фахом у Польщі.
У 1925р. у Подєбрадах вийшла поетична збірка Є.Маланюка «Стилет і стилос», у 1926р. у Гамбурзі вийшла книжка «Гербарій». У 1929р. Є. Маланюк очолив у Варшаві літературне угруповання «Танк». Протягом 1930-1939pp. у Парижі та Львові виходили збірки «Земля й залізо», «Земна мадонна», «Перстень Полікрата».
У 1945р. Є.Маланюк опинився в Західній Німеччині, увійшов до складу МУРу (Мистецький український рух). Через чотири роки переїхав до США, де прожив до самої смерті. У 1951-1966pp. вийшли його твори: збірки «Влада» (1951); «Поезії в одному томі» (1954); «Остання весна» (1959); «Серпень» (1964); поема «П’ята симфонія» (1953); два томи есеїстики: «Книги спостережень» (1962, 1966). У 1958 р. Є.Маланюк став почесним головою об’єднання українських письменників «Слово».
Світогляд Євгена Маланюка формувався в бурхливий період не лише української, а й світової історії. Спочатку – перехід з російської армії в українську, далі – Центральна Рада, Гетьманат і Директорія скристалізували його погляд на українську історію. А програна боротьба, табір інтернованих у Польщі й еміграція дали поштовх його особистому таланту. У творчості Є.Маланюка химерно переплітаються велика любов до Батьківщини і шалений гнів, жагучий сором, гіркий докір, кинутий в обличчя своєму приниженому народу. «У свідомості згоголізованих поколінь Україна стала синонімом бездержавної Аркадії, де тихі води і ясні зорі, де вічно співає соловейко, без перерви квітнуть вишневі садки. В них людність відпочиває по борщах і варениках, а в затишку мальовничі козаченьки невтомно кохають мальовничих дівчат», – з гіркотою іронізував Євген Маланюк. На переконання митця, причини безініціативності українців в одстоюванні Вітчизни – малоросійство, приземлений матеріалізм та патологічна нездатність до об’єднання. На жаль, поступливістю і неконфліктністю українців скористалися російські шовіністи, нав’язавши їм синдром меншовартості. Як наслідок, малоросійство призводить до «паралічу політичної волі і думки», «капітуляції ще перед боєм», як пророче писав Маланюк. Тоді він ще не мав прикладів Криму й Донбасу, де агресивна російська меншина нав’язала свою волю українцям, перетворивши їх на російськомовних перевертнів.
Помер Євген Маланюк 16 лютого 1968 року у Нью-Йорку. Похований на православному цвинтарі святого Андрія Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі. Вже після смерті письменника у мюнхенському видавництві «Сучасність» з'явилася впорядкована ним самим збірка поезій «Перстень і посох» (1972), що стала його лебединою піснею.
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів з наших фондів
Про нього:
Войчишин, Юлiя. Ярий крик і біль тужавий... [Текст] : поетична особистість Євгена Маланюка / Ю.Войчишин ; іл. В.І.Лопати ; голов. ред. С.В.Головко. – К. : Либідь, 1993. –160 с.
Євген Маланюк: література, історіософія, культурологiя [Текст] : матерiали міжнар. наук. конф., присвяч. 100-річчю від дня народж. Є. Маланюка / Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка, Кiровоградський держ. пед. ун-т iм. В.Винниченка, Кiровоградська обл. держ. адміністрація. – [Б. м.] : Кіровоград [КДПУ], [199-] - .
Ч. 3 / Л. О. Ожоган [та ін.] ; голов. ред. Г. Д. Клочек. – 1998. – 64 с.
Куценко, Леонід Васильович. Боян степової Еллади [Текст] / Л. В. Куценко ; ред. С. Запорожан. – Кіровоград : Вечірня газета, 1993. – 55 с. : іл., портр. – Бібліогр.: с. 53-55.
Тищенко, Оксана Миколаївна. Метафора Євгена Маланюка [Текст] : (семантико-функціональний аспект) / О.М.Тищенко ; НАН України, Ін-т укр. мови. – К. : [б. в.], 2004 (Поліграф. д-ця Ін-ту історії України НАНУ). – 141 с.
Його твори:
Маланюк, Євген Филимонович. Книга спостережень / Є. Маланюк. – Торонто (Онт. Канада) : накладом Вид-ва "Гомiн Украiни", 1962. – 526 с. – (Бібліотека Видавництва "Гомін України" ; ч. 20). – Контртитул англ.
Маланюк, Євген Филимонович. Повернення : поезії, літературознавство, публіц., щоденники, листи / Є. Маланюк ; упорядкув., наук. ред., передм. Т.С.Салиги. – Л. : Світ, 2005. – 496 с. : фотогр. – (До джерел = Ad Fontes). – Бібліогр. в підрядк. прим.
Маланюк, Євген Филимонович. Нариси з історії нашої культури / Є. Маланюк ; Укр. нар. ун-т, Орг. оборони чотирьох свобід України, Спілка укр. молоді Америки. – Нью-Йорк : УНУ, 1954. – 80 с.
Маланюк, Євген Филимонович. Земна Мадонна [Текст] : вибране / Є.Ф.Маланюк ; прим., бібліогр., упоряд. М.Неврлий, іл. П.Колісник ; Фундація ім. О.Ольжича у Лондоні. – 1-е вид. – Братислава ; Пряшев : Словац. пед. вид-во, Від. укр. л-ри, 1991. – 444, [6] с., [8] арк. фотогр. : портр. – Бібліогр.: с. 438-443.
Comments