Oles Honchar
Kherson regional
universal scientific library
MO-TH: 9:00-18:00
SA-SU: 9:00-18:00

«Державний Вістник»

This material is in Ukrainian

01.09.2018

2018 року газета «Державний Вістник» відсвяткувала своє 100-річчя. Великий і складний шлях пройшла українська преса. Кілька сотень газетних рядків можуть розповісти про історію цілої епохи. Друковане слово завжди було грізною зброєю в арсеналі революційної боротьби. Гортаючи сторінки газети «Державний Вістник» за 1918 рік, повертаєшся до подій сторічної давнини.

Для української державності 1918 рік був переломним і знаковим. Події, які мали місце 100 років тому, й досі впливають на Україну. Але що про них знають сучасні українці?

Буремний 1918 рік був доленосним для України. Тоді українці отримали практичний досвід створення держави, а поняття «Україна» з суто географічного трансформувалося у політичне. З моменту приходу до влади П. Скоропадського розпочався новий період в історії української державності.

Складною була історична обстановка в Україні. З класовою боротьбою перепліталась національно- визвольна. 29 квітня 1918 р. за погодженням з німецькою військовою адміністрацією Українська Центральна Рада була скинута, і  на Всеукраїнському землеробському конгресі в Києві (майже 8 тис. делегатів) генерал Павло Скоропадський був проголошений гетьманом України. Того ж дня в Софіївському соборі єпископ Никодим миропомазав гетьмана, а на Софіївському майдані відслужили урочистий молебень.

Почалась розбудова нового устрою держави.

Для двостороннього зв’язку між урядом і суспільством 2 травня 1918 р.  на засіданні Ради Міністрів було розглянуто питання щодо випуску в світ газети «Державний Вістник». Усі без винятку урядові інституції в Україні були повинні одержувати «Державний Вістник» за встановлену платню.

План ведення «Вістника», призначення передплатної ціни і ціни за об’яви у «Вістнику» встановлювалися в інструктивному порядку.

Перший номер нового видання побачив світ 16 травня 1918 р. «Державний Вістник»  став офіційним органом Ради Міністрів Української держави. В офіційній частині публікував універсали, накази гетьмана П. Скоропадського, офіційні урядові документи, закони, розпорядження, міжнародні угоди. Було надруковано «Грамоту до Всього Українського народу», підписану Гетьманом Всієї України Павлом Скоропадським і Отаманом Ради Міністрів М. Устимовичем. П. Скоропадський також видав Закон «Про тимчасовий державний устрій України». Ці два документи стали правовою базою для створення Української держави.

Рада Міністрів розмістила у першому номері «Державного Вістника» урядове повідомлення щодо спростування чуток, які розповсюджують агітатори, аби сіяти заколот та анархію в країні, про нібито відновлення скинутого народом самодержавства з гетьманом-самодержавцем на чолі.

«Державний Вістник» друкував не лише офіційні документи, а й журналістські матеріали. Неофіційна частина містила політичні, наукові матеріали, оголошення судових рішень і нотаріальних закладів, установ, приватних осіб і різні матеріали інформаційного характеру.

Це відповідало статуту газети, покликаної «інформувати суспільство про діяльність українського уряду і взагалі про державне і громадське життя України, інформувати уряд України про політичний, економічний і культурний стан життя в Україні».

Вихідні дані газети містились у шапці: ціна одного номера і передплати до трьох місяців, періодичність – три рази на тиждень, адреса – Хрещатик, 38 – і телефон редакції, а також нагадування про те, що всі урядові інституції повинні вислати передплату редакції «Державного Вістника».

З метою своєчасного інформування населення про зміни, які відбуваються під керівництвом нової влади у молодій державі, на сторінках «Державного Вістнику» постійно з’являлись нові законодавчі та нормативні акти: «Закон про тимчасовий державний устрій», «Положення про Малу Раду Міністрів» та інші.

У майбутньому гетьман обіцяв проведення виборів до українського законодавчого сейму, наділення селян правом викупу землі у поміщиків та інших великих землевласників, відродження торгівлі та відбудову промисловості. Від самого початку своєї діяльності, гетьманська адміністрація встановила правові основи законотворчого процесу.

На сторінках «Державного Вісника» оприлюднено також перші Закони про тимчасовий Державний устрій України: «Про гетьманську владу», «Про віру», «Права і обов’язки Українських Козаків і Громадян», «Про Фінансову Раду», «Про Генеральний Суд», відручні листи Гетьмана Всієї України Павла Скоропадського фельдмаршалу німецьких військ Ейхгорну, німецькому послу в Україні барону фон Мумму та австро-угорському послу в Україні фон Принцич Хервалту, накази про призначення міністрів та їх товаришів, Державного Секретаря, волинського губернського старосту.

2 червня 1918 р. «Державний вісник» опублікував Відручний лист Гетьмана Всієї України до Міністра Військових справ: «Історичні хвилі боротьби України за свою незалежність і державність завжди викидали на арену цієї боротьби кращих синів України. Так сталось і в той час, коли Україна, за 250 років не державності, стала вільною країною. Бажаючи закріпити за собою цю волю і незалежність України, кращі кола Українського Громадянства, спіраючись на стародавні традиції предків наших, запорожців, знову викинули лозунг козаччини і почали гуртуватись».

2 червня 1918 р. приймається Закон «Про порядок складання законопроектів, внесення їх до Ради Міністрів, обговорення, затвердження їх та про форму і порядок оголошення законів». Закон встановлював компетенцію Ради Міністрів в процесі законотворчості. Керівництво цим процесом покладалося на Державну канцелярію і на Державного секретаря, який особисто подавав законопроекти до Ради Міністрів.

Основи конституційного права знайшли відображення в «Законах про тимчасовий державний устрій України», якими визначалася форма правління, система органів влади та управління.

11 липня 1918 р. «Державний вісник» надрукував Закон про громадянство Української держави, затверджений гетьманом Скоропадським 2 липня 1918 р. Під українським громадянством розумілася «державно-правова приналежність людини до Української держави, що надає права й обов’язки українського громадянина» (ст. І). Закон забороняв подвійне громадянство (ст. 2). Приналежність до громадянства визначалась «нульовим варіантом», за яким «усі російські піддані, що перебувають в Україні під час видання цього закону, визначаються громадянами Української держави» (ст. 4). На вибір громадянства відводився один рік (ст. 5). Закон встановлював умови, за яких набувалось українське громадянство (ст. 8, 9, 10, 11). Прохання про надання громадянства розглядав адміністраційний відділ окружного суду, постанову якого можна було оскаржити в Генеральному адміністраційному суді (ст. 13, 14). Кожний прийнятий в українське громадянство приносив присягу на вірність Українській державі (ст. 16). Текст присяги додавався до Закону:

«Обіцяю та заприсягаюсь бути завжди вірним Українській Державі як своїй Батьківщині, охороняючи інтереси Держави і всіма силами допомагаючи її славі та розцвіту, не жалкуючи для цього і свого життя. Обіцяю та присягаюсь не визнавати другої Батьківщини, крім Української держави, щиро виконувати всі обов'язки громадянина і коритися її правительству і всім поставленим від нього властям, завжди маючи на думці, що добро та розцвіт моєї Батьківщини мусить бути для мене вище моїх особистих рахунків».

Історики констатують, що сто років тому українській політичній еліті так і не вдалося повною мірою втілити в життя ідею відродження державності.

Це сталося через те, що суспільство не було достатньо консолідованим: між політичною елітою точилися гострі ідейні протиріччя та процвітала корупція.

До безумовних здобутків гетьманської влади слід віднести надзвичайні успіхи в галузі культурного будівництва та інші визначні досягнення.

Ситуація в середині країни протягом всього періоду правління Гетьмана була вкрай напруженою. Поводження окупаційної влади збурювало массове невдоволення місцевого населення. Спочатку цей спротив мав пасивний характер: поля не оброблялись, робітники відмовлялись працювати. Але вже влітку 1918 р. у Київській і Чернігівській губерніях прокотилася хвиля селянських повстань, очелюваних лівими есерами та більшовиками. Іншим осередком селянського збройного опору став район с. Гуляйполе на Катеринославщині, де повстанців очолив Нестор Махно.

У вересні 1918 В. Винниченко вступив в переговори з радянською стороною й обіцяв легалізацію більшовицької партії в Україні в обмін на допомогу УНС у повстанні проти гетьманського режиму й визнання самостійності відновленої УНР.

Восени 1918 р. ситуація на фронтах світової війни остаточно склалася на користь Антанти. Німці і австрійці вимушені були вивести з України більше половини окупаційних військ. Німеччина заявила, що не буде перешкоджати відносинам України з Антантою.

У цих умовах в Україні посилюються політичні тенденції до зближення з Росією. Скоропадському довелося робити вибір між двома полярними політичними таборами.

18 листопада 1918 р. в боях біля Мотовилівки війська Директорії розбили гетьманців і через кілька днів підійшли до Києва. Громадянська війна в Україні вибухнула з новою силою.

14 грудня 1918 р. гетьман зрікся влади і виїхав до Німеччини.  Стара влада розпалася і разом з нею перестала існувати газета «Державний Вістник».

Період правління гетьмана Скоропадського сприймається як коротка доба спокою та стабільності на тлі буремних подій 1917-1921 років. Тому зараз складно оцінити та зрозуміти, що саме планував гетьман. Можна передбачити, що ще довгий час історики, політики, громадські діячі сперечатимуться з приводу того, ким був гетьман Скоропадський: українським патріотом, російським великодержавником чи просто амбітним можновладцем, який керувався виключно кон’юнктурними міркуваннями.

Повернутися до подій сторічної давнини вам допоможуть шпальти «Державного Вістника» за 1918 р., які зберігаються у фондах відділу зберігання та реставрації бібліотечних фондів книгозбірні.

                                                   Красовська Т.М., завідуюча відділом зберігання та реставрації бібліотечних фондів
 

Список літератури:

1. Закон УНР «Про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі» // Державний вістник. – 1918. – 7 червня. – № 11.

2. Закон «Про військову підсудність» від 30 травня 1918 року // Державний вістник. – 1918. – 7 червня. – № 11.

3. Закон «Про організацію військово-судових інституцій та їх компетенцію» від 21 червня 1918 року // Державний вістник. – 1918. – № 20. – 5 липня.

4. Закон «Про громадянство Української Держави» // Державний вістник. – 1918. – 11 липня. – № 21. – С.1.

5. Відручний лист гетьмана Всієї України до Міністра Військовиї Справ // Державний вістник. – 1918. – 2 червня. – № 9. – С. 1.

6. Гай-Нижник П. Створення власної адміністрації Гетьмана Павла Скоропадського у 1918 році // Київська старовина. – 2000. – № 1 . – С. 81-86.

7. Горак В. С. Гетьманський переворот 29 квітня 1918 р. в інтерпритації П. Скоропадського // Український історичний журнал. – 2008. – № 4. – С. 110-122.

8. Гусєв В. Нове дослідження з історії української держави П.П.Скоропадського // Історичний журнал. – 2009. – № 6. – С. 123-125.

9. Долженко Г. Предтеча урядової преси // Урядовий кур’єр. – 2007. – 4 квітня. – № 60. – С. 6.

10. Ковальчук М. Перша світова війна і Українська держава гетьмана П. Скоропадського 1918 р. // Київська старовина. – 2008. – № 2. – С. 30-61.

11. Крупський І.В. Національно-патріотична журналістика України. – Л.: Світ, 1995 – 181 с.

12. Осташко Т. С. Павло Скоропадський – лідер українського гетьманського руху // Український історичний журнал. – 2008. – № 4. – С. 96-110.

13. Ралдугіна Т. Українська держава Павла Скоропадського: здобутки і втрати // Визвольний шлях. – 2001. – № 3. – С. 29-48.

14. Солдатенко В. Ф. Прихід П. Скоропадського до влади: механізм державного перевороту та визначальні чинники закріплення режиму // Український історичний журнал. – 2008. – № 4. – С. 5-19.

Calendar

     1 23
4 5 6 7 8910
11 12 13 14 151617
181920 21 222324
25 26 27 28293031