Сто років тому, 22 січня 1919 р., у Києві відбулася визначна подія в історії українського народу: лідери посталих на руїнах Російської і Австро-Угорської імперій – Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки – підписали Акт Злуки, що передбачав їх об’єднання в соборну Українську державу.
Історичною віхою на шляху соборності українських земель того періоду став ІІІ Універсал Центральної Ради (20 листопада 1917 р.), яким проголошувалося створення Української Народної Республіки і визначалось основне ядро її території: Київщина, Волинь, Поділля, Херсонщина, Катеринославщина, Таврія (без Криму), Полтавщина та Чернігівщина. Значну роль також відіграв Берестейський мирний договір, підписаний УНР з державами Четвертого союзу 9 лютого 1918 року, за яким Центральна Рада добилася справедливих північно-західних кордонів.
Активну й цілеспрямовану національно-об’єднуючу політику проводив також й уряд Української Держави гетьмана Павла Скоропадського, у часи якого територіальні межі країни були дещо розширені.
Крах у жовтні 1918 року Австро-Угорської імперії і поява на політичній карті Європи ще однієї української держави – Західно-Української Народної Республіки – обумовили початок нового важливого етапу в реалізації ідеалу соборності українських земель. Відгукуючись на прагнення українського населення, що мешкало на територіях Галичини, Буковини та Угорської Русі (нинішнього Закарпаття) і бажало об’єднання з «Великою Україною», в умовах розв’язаної поляками і румунами інтервенції, Українська національна рада ЗУНР доручила своєму урядові – Державному Секретаріату – вжити необхідних заходів для возз’єднання всіх українських земель в єдиній суверенній державі.
Основними віхами на шляху об’єднання стали наступні державно-правові акти. Вже 1 грудня 1918 року повноважні представники УНР і ЗУНР підписали у місті Фастові Передвступний договір про майбутнє об’єднання двох суверенних українських держав в одну соборну Українську Народну Республіку. 3 січня 1919 р. Українська Національна Рада прийняла в столиці ЗУНР, місті Станіславові (нині – Івано-Франківськ), Ухвалу про злуку ЗУНР з УНР в одну державу, в якій затвердила Передвступний договір і доручила своєму урядові негайно розпочати переговори з урядом УНР з метою його реалізації. 16 січня президія УНРади та уряд ЗУНР направили для цього до Києва свої повноважні делегації.
Нарешті, 22 січня 1919 року відбулося проголошення Акта Злуки, котрим було задекларовано об’єднання УНР і ЗУНР в єдину соборну Українську державу.
На масовому вічі в Києві на Софіївському майдані посол ЗУНР Льонґин Цегельський передав грамоту Національної Ради «Про об’єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною» голові Директорії Володимиру Винниченку.
Член Директорії Федір Швець урочисто зачитав Універсал: «…Однині во єдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна
Українська Народня Республіка».
А вже 23 січня Трудовий Конгрес України одностайно затвердив цей історичний акт, надавши йому силу закону. ЗУНР після цього дістала назву «Західна область Української Народної Республіки», а до складу Директорії було введено голову УНРади Євгена Петрушевича.
Практичне ж злиття двох державних структур відкладалося до скликання Всеукраїнських установчих зборів, які так і не відбулися через воєнно-політичні обставини: Україну окупували російсько-більшовицькі та польські війська, що призвело до фактичного краху соборності.
Впродовж десятиліть радянська історіографія замовчувала факт проголошення Злуки українських земель. Проте час вніс свої корективи. Ідея єдності перемогла, коли 22 січня 1990 року між Києвом та Львовом громадяни України, взявшись за руки, створили живий ланцюг і таким чином поєднали схід та захід країни. А 24 серпня 1991 року нарешті було відновлено державну незалежність.
Політично-правовою базою затвердження незалежності стала Декларація про державний суверенітет від 16 липня 1990 року. А вже 1 грудня більшість населення України на Всеукраїнському референдумі підтвердила, що хоче жити окремою державою. Україна стала суверенною, і почався активний законотворчий процес державотворення, який триває й нині.
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:
- Бірченко Михайло. Сила – в єднанні! / М. Бірченко // Військо України. – 2016. – № 1. – С. 46-49
- Гайдук Віктор. Стежками героїчної боротьби за соборну українську державу / В. Гайдук // Наука і суспільство. – 2017. – № 1/2. – С. 36-43
- Максимець Б.В. «Кожний нарід має бути вільний і рівний, господарем на своїй власній землі!» (100 нотаток про ЗУНР) / Б.В. Максимець // Історія та правознавство. – 2018. – № 34/35/36. – С. 33-51 – Бібліогр. наприкінці ст.
- Мацькевич Микола. Історико-правові аспекти проголошення акта злуки УНР та ЗУНР / М. Мацькевич // Юридична Україна. – 2010. – № 12. – С. 25-31 – Бібліогр. у кінці ст.
- Рожнятовська О. Свято, що об'єднує українців: до Дня Соборності України та 100-річчя проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в єдину незалежну державу (1919) / О. Рожнятовська // Дати і події. – 2018. – N 1. – С. 19-21 – Бібліогр. наприкінці ст.
- Соборність: згода будує // Урядовий кур`єр. – 2013. – № 13 (22 січ.). – С. 1, 5.
