Київська область перша взяла на себе удар на початку повномаштабного вторгнення. Буча, Ірпінь, Гостомель – це був найбільш небезпечний напрямок. У рамках наступу на Київ російські війська намагалися контролювати цей трикутник щоб оточити та обложити українську столицю. Колони росіян рухалися з території Білорусі через Чорнобиль.
Рій російських гелікоптерів атакував аеродром у Гостомелі, він був стратегічно важливим об'єктом оскільки розташований за 10 кілометрів до Києва і здатний приймати військові літаки. Захоплення аеродрому в Гостомелі могло б значно розширити можливості російських військових зі встановлення контролю над столицею України.
Українські війська провели блискавичний бій та знищили ворога. Згодом було встановлено, що в Гостомелі діяли підрозділи 45-ї окремої бригади ПДВ, 31-ї окремої десантно-штурмової бригади, 106-ї десантної дивізії та 137-го десантного полку російських збройних сил. Саме ці частини мали досвід війни проти українців у 2014–2015 роках, зокрема в боях за Іловайськ. Майже всі вони брали участь і в окупації Криму. Усі ці підрозділи зазнали поразки у Гостомелі. Гостомель перебував в окупації росіян понад місяць - з кінця лютого до другого квітня 2022 року.
До початку повномасштабного вторгнення російської армії в Україну в місті було понад 16,9 тисяч жителів.
За собою РФ залишила 400 зниклих безвісти людей, ще більше - вбитих місцевих мешканців. Є унікальні та беззаперечні фото та відео докази воєнних злочинів росіян. Це масовий розстріл цивільних автівок у місті Гостомель підрозділом ОМОН Росгвардії. Ця трагедія сталася на вулицях Шевченка та Свято-Покровській. ОМОНівці хапали місцевих жителів, які проходили повз або їхали на велосипедах і зганяли їх в один з будинків котеджного містечка. Командир підрозділу Росгвардії та два його заступники прийняли рішення зайняти позиції на цих двох вулицях та перехресті і розстрілювати всі машини без виключення.
У той день у Гостомелі ще не було відключено електрику, тому камери відео-спостереження на будівлі «Фори» продовжували працювати. На відео чітко видно, що росіяни поставили біля супермаркету свій БТР. ОМОНівці прострілювали вулицю Шевченка з автоматів, стоячи за БТРом. А бронетранспортер стріляв кулеметом з башти. Крім того, росіяни зайняли позиції з протилежного боку вулиці, серед дерев лісосмуги. Тобто вони вели перехресний вогонь. Їх позиції були розташовані й по вулиці Свято-Покровській з боку котеджного містечка.
Завдяки матеріалам з камер відеоспостережень, вдалося встановити п’ятьох осіб із загону Росгвардії, які розстрілювали цивільних у Гостомелі.
Отже, командир загону - полковник Сергій Казєїчєв, 1971 року народження. З серпня 2005 року командир підрозділу ОМОН Росгвардії у Красноярському краї. Проживає у м. Красноярськ.
Його заступник – полковник Красноярського ОМОН із роботи з особовим складом Сергій Вейкколайнен, 1976 року народження. Безпосередньо розстріл цивільних здійснював військовослужбовець Росгвардії Олексій Малахаєв, 1978 року народження. Мешкає в Кемеровській області, м. Новокузнецьк. Також у розстрілах брав участь військовослужбовець Росгвардії Микита Гадалов, 1993 року народження. Мешкає у м. Красноярськ та військовослужбовець Красноярського ОМОН Олег Потопальський, 1971 року народження. Мешкає у м. Красноярськ.
Як свідчать дані дослідження, за час окупації у Гостомелі постраждали 4553 споруди з 11874, з яких повністю зруйновані - 546.Більше половини загальної суми збитків становлять руйнування промислової забудови. Внаслідок російської агресії в Гостомелі було пошкоджено 72 промислові будівлі, 130 господарських споруд, 57 складів і 59 будівництв. Загальна площа пошкодженого житла становить майже мільйон квадратних метрів.
Ірпінь, Буча, Гостомель стали форпостом Києва – бої у цьому трикутнику тривали цілий місяць.
23 березня з’явилися перші повідомлення про “оточення” російського угруповання в Бучі та Ірпені. Саме тут проходив знаменитий російський конвой – це основна лінія постачання російського угруповання в Ірпені та Бучі. Там українські військові дістали змогу обстрілювати російську техніку на цьому відрізку дороги й нищити тили російської армії під Києвом.
Російські танки прорвались у центр Бучі. Сили росіян включали танки, десантні підрозділи, інженерні та мостові частини, а також резерви 36-ї загальновійськової армії. Російська артилерія обстрілювала місто, пошкодивши житлові будинки, будівлі та іншу інфраструктуру. Через обстріли, жителі втратили доступ до води, газу та електрики. Згодом російські війська мали намір просунутися до сусіднього міста Ірпінь, тим самим розпочавши битву за Ірпінь. Відбувся запеклий бій, перша колона російської техніки зайшла до Бучі. Елітні підрозділи ПДВ в'їхали до міста бронетранспортерами. Одним із артилерійських ударів була знищена колона російської бронетехніки, яку вони позначили як «група V», а також знищено понад 100 одиниць техніки. По мірі просування колони через Бучу в якийсь момент сили росіян виявилися щільно згруповані на вузькій ділянці прямої дороги - і перетворилися на ідеальну мету. Її розбили на вулиці Вокзальній, що вела до Ірпеня. Цю вулицю ще називають «кладовищем» знищеної російської техніки.
Українські війська наносили авіаудари, здійснювали ракетні та артилерійські обстріли щоб зупинити просування російських військ. Українці зруйнували міст, що з'єднує Бучу та Ірпінь, щоб не допустити входу в Ірпінь більшої кількості російських сухопутних військ. ЗСУ повернули контроль над Бучею і підняли український прапор над міськрадою. Після того біля міста з'явилися кадирівці. Ворог на деяких напрямках прорвався у місто, почалися вуличні бої. Російські окупанти скинули авіаційні бомби, вибух стався на гоночному трекові, вони продовжували боротьбу всередині міста, але українські війська відкинули їх на околиці міста.
28 березня з’явилося офіційне повідомлення про звільнення Ірпеня. До війни Ірпінь був одним із найуспішніших населених пунктів України. Місто очолювало рейтинг міграційної привабливості та входило у трійку найбезпечніших міст країни. Це було місто здоров’я і спорту, місто затишних парків і красивих площ, місто дитячих усмішок і закоханих пар. За багату мистецьку спадщину його називають Українським Парнасом, а за потужний і стрімкий розвиток протягом останніх років – Українським дивом.
Молодий, красивий і комфортний Ірпінь розвивався б і розбудовувався б далі. Але російська агресія все змінила. Сьогодні Ірпінь очолює сумний рейтинг – найбільш зруйнованих міст Київщини…У місті загинули до 300 цивільних та до 50 військових. За час окупації в місті пошкоджено майже половину від загальної кількості споруд у місті — 10,5 тисяч будівель, з яких 2501 зазнали повного або сильного руйнування. У Ірпені було зруйновано та пошкоджено 9690 житлових будинків та присадибних будівель і споруд загальною площею 4,1 млн м2. Це 48% від усього житлового фонду Ірпеня. На другому місці за обсягом руйнувань – соціальна інфраструктура. Внаслідок війни зруйновано 53% усіх соціальних обʼєктів міста. Через бойові дії в Ірпені пошкоджено або зруйновано 54 освітні установи, 26 закладів охорони здоровʼя, 16 культурних та релігійних обʼєктів.
У Кремлі відступ пояснили рішенням сфокусувати сили на східному напрямі "силової операції" в Україні. Москва заявила, що військових цілей у центральній частині України досягнуто, а захоплення Києва в ці плани ніколи і не входило - однак у чому полягали ці плани і яких саме цілей досягнуто, російське командування не уточнило.
1 квітня стало відомо про звільнення від окупантів Бучі та Гостомеля.
До війни, Буча була мальовничим райцентром на Київщині, містом-супутником столиці з населенням близько 40 000 осіб. Буча була відома як затишне місце з гарною природою, з красивими та доглянутими парками, сучасними будинками. Інфраструктура міста активно розвивалась. Дитячі садки, школи, пам’ятники, станція очищення води, площа Героїв Майдану, заклади, магазини, житлові комплекси. Все це з’являлось тут у попередні роки.
У березні імʼя Бучі пролунало на весь світ, залишаючи по собі гірке та пронизливе відлуння. За місяць, який мальовниче містечко у передмісті Києва провело під окупацією, тут панували страх, горе і розпач.
Увійшовши до міста 2 квітня, українські військові були вражені: десятки трупів на вулицях, дворах, квартирах, підвалах, транспортних засобах, лісових смугах та братських могилах. На багатьох тілах були сліди насильницької смерті та страт. 18 понівечених тіл убитих чоловіків, жінок і дітей знайшли в підвалі. Огляд тіл виявив сліди катувань: відрізані вуха та вирвані зуби. Трупи інших убитих мирних жителів залишили на дорозі, імовірно, деякі з них загинули від російської вибухівки перед тим як воєнні злочинці відступили. Виявлено братську могилу, де поховали 280 людей, а по вулицях залишилися лежати десятки трупів, деякі з яких із зав'язаними руками. Основним способом убивства був розстріл у потилицю. Особливу жорстокість виявили в останні дні окупації, перед відступом, зокрема, стратили майже всіх чоловіків віком від 18 до 60 років, що залишилися в окупованому місті. Також знайдені тіла мертвих оголених жінок з ознаками того, що росіяни безуспішно намагалися спалити їх.
Буча стала символом нелюдської жорстокості ворога: росіяни убили тут щонайменше 403 мирних мешканців (цифра може зрости, адже пошук тіл і місць поховань триває). Фактично вбито кожного десятого городянина, що опинився в окупації: у місті після приходу росіян залишилось приблизно 3,6-4 тисячі осіб.
Цю трагедію засудили майже по всьому світу. Вона отримала назву «Бучанська різанина». Після цього Росію більшістю голосів виключили з Ради ООН з прав людини. Генсек ООН Антоніо Гутерруш виступив за проведення незалежного розслідування масових убивств цивільних осіб у Бучі та притягнення винуватців до відповідальності.
Міністерство оборони Росії не стало коментувати повідомлення про загибель мирних жителів у Бучі та страшні фотографії. Раніше у Москві заявляли, що роблять усе можливе щоб під час проведення бойових дій не допустити загибелі мирних громадян.
Аналіз супутникових знімків The New York Times спростовує твердження Росії про те, що вбивство мирних жителів у Бучі, передмісті Києва, сталося після того, як солдати РФ покинули місто. Журналісти-розслідувачі Bellingcad розвінчали спроби Росії перекрутити трагічні події у Бучі.
Докази, залишені російськими військовими, вказують на два конкретні підрозділи десантників, які могли перебувати на «базі» в той момент. У пакувальних листах для ящиків зі зброєю та боєприпасами зазначено в/ч 32515 та 74268, що відповідають 104-му та 234-му десантно-штурмовим полкам.
Загалом у Бучі зруйновано та пошкоджено 861 приватний будинок, 122 багатоквартирні будинки, 875 господарських будівель, 149 таунхаусів, 202 гаражі та 35 теплиць. Загальна площа постраждалих житлових будинків – понад 1 мільйон квадратних метрів. Збитки завдані соціальній інфраструктурі міста складають понад 2 мільярди грн. Через війну у Бучі зруйновано та пошкоджено, зокрема 26 освітніх закладів, 20 готелів та закладів рекреації, 5 культурних та релігійних закладів, 3 офіси та конференц-центри та 1 спортивний заклад.
Українські міста, в яких побував “рускій мір”, залишаються зруйнованими, спаленими та спорожнілими. Спецпідрозділи армії України, які вибивають окупантів з наших територій, знаходять у населених пунктах убитих місцевих мешканців та заміновані під'їзди, дороги та навіть дитячі майданчики. Буча, Ірпінь, Гостомель – це трагедія XXI століття, яку спричинив терорист путін.
Війна, яка прийшла на нашу землю, знищила домівки, відібрала життя і досі вимагає жертв. Наші захисники і захисниці гинуть на фронті, наших людей катують у полоні, наші мирні міста росіяни продовжують атакувати з повітря. Але Буча, Ірпінь, Гостомель вистояли і відбудовуються.
