«У завтра загляньте, люди. По ньому міряйте свої діяння.
Бо кожна мить – то корінець, з якого виросте в майбутньому чудовий плід»
Наум Тихий
Наум Миронович Тихий народився 25 травня 1920 р. в українсько-єврейському селищі Ємільчине на Житомирщині в родині містечкового провізора. Батько – Мирон Штілерман – за часів непу відкрив невеличку аптеку у власному помешканні, аби хоч дітям заробити на освіту. Дитячі роки поета проходили в нелегкі часи становлення радянської влади. Сталінські репресії не оминули і сім’ї Штілерманів. У 1937 році заарештували батька, як «ворога народу», а в 1938 році Наум Тихий покинув селище, яке так любив і про яке з ностальгією згадує у вірші «Товариш старе переслав мені фото».
У 1937 р. Наум із відзнакою закінчив десятирічку і був без іспитів прийнятий до Київського університету на відділення української філології. Але навчання перериває війна. У липні 1941-го у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Воював зв'язківцем, кулеметником, командиром стрілецького взводу. Брав участь в обороні Києва та Сталінградській битві. Був тяжко поранений. Інвалід війни. Нагороджений орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки, медалями «За оборону Києва», «За оборону Сталінграда», «За перемогу над Німеччиною» та ін.
Після демобілізації у 1945 році повернувся до Київського університету, який закінчив у 1947-му. У цей період плідно працює у видавництвах «Радянський письменник», «Дніпро», у редакції літературної газети і пише, пише…
Наум Миронович Тихий належить до того покоління, яке прийшло в літературу з окопів Другої світової війни, пережите на війні було для поета найвищою точкою, своєрідним «спостережним пунктом», з якого йому бачився світ.
Перші вірші поета було опубліковано у 1940 році. По війні Наум Тихий став однією з найпомітніших постатей у групі молодих літераторів, колишніх фронтовиків, яких згодом назвуть «фронтовим поколінням». Своїм літературним учителем Наум Тихий вважав уже визнаного на той час Леоніда Первомайського, який багато уваги приділяв роботі з молодими авторами. Саме за його рекомендацією поет обрав літературний псевдонім Тихий, що згодом став прізвищем.
Перша збірка поезій Н. Тихого «Розмова з друзями» вийшла у 1947 році. У тому ж році його було прийнято до Спілки письменників країни.
Творчий шлях Н. Тихого поділяється на два етапи. У першому, позначеному низкою поетичних збірок і романом «В дорогу виходь на світанні», при всій яскравості образів, високому рівні версифікації та якості письма, письменник не виходить за рамки традиції соціалістичного реалізму. Не можна було обійтись без кількох віршів або поем про великого Сталіна і про будівничих «світлого комуністичного майбуття».
1964 рік – початок принципово нового етапу у творчості Наума Тихого. Збірка «Колиска на вітрах» – це вже поезія художника-філософа, що за визначенням стоїть вище ідеологічних штампів. Саме глибиною думки, яка напрочуд природно витікає з відчуття, з емоції, позначений доробок Наума Тихого від 1964 року і до кінця життя.
Загалом Наум Тихий є автором тридцяти поетичних збірок, серед яких: «Розмова з друзями» (1947), «Листи з гуртожитку» (1949), «Будівничі» (1952), «Любов і труд» (1956), «Що серце знає» (1958), «Колиска на вітрах» (1964), «З усіх доріг» (1968), «Цілую хліб твій» (1972), «Будень вічної вулиці» (1979), «Будь славен день» (1980), «Понад озимим полем» (1984), «Щоб не згас вогонь» (1989), «Вибране: поезії» (1990), «Седмиця» (цикл із семи драматичних поем) (1995), «Смак осіннього вітру» (1996).
Роман «Рахунок за сонце» (1970) написаний на основі власних фронтових спогадів поета. Проте для свого часу багато у чому твір є експериментальним: за композицією, образними засобами, ритмом прози.
Цикл із семи драматичних поем «Седмиця» – творчий підсумок поета, над яким він працював протягом 20 років: з 1975 до 1995 року. В український літературі до того цим надскладним жанром так масштабно послуговувалася лише Леся Українка у «Лісовій пісні».
Також Н. Тихий багато перекладав українською з мов народів СРСР. Особливо великий його внесок у перекладі їдишистських поетів – Давида Гофштейна, Переца Маркіша, Риви Балясної тощо.
У 1986 році за збірку поезій «Понад озимим полем» поет був удостоєний літературної премії імені Павла Тичини «Чуття єдиної родини». Лейтмотивом проходить крізь вірші філософствування про минуле, майбутнє, роздуми інтимного характеру, занурення у глибини душі. Назва «Понад озимим полем» вже наштовхує читача на образ, що корінням своїм сягає ще Шевченкове «Орю свій переліг, убогу ниву…». Тож можемо зробити висновок, що Наум Тихий не цурається української традиції, поєднуючи у своїх творах безліч напрямів, як то: неоімпресіонізм, традиціоналізм, символізм. Кожен образ – символ збірки –
окремий вивершений концепт, що, поєднуючись із іншими, створює різнобарвний потік непересічної поезії.
27 жовтня 1996 року перестало битися серце Н. М. Тихого. Похований на Байковому цвинтарі у Києві. На будинку по вул. Михайла Коцюбинського, 2 у Києві у 2006 р. встановлено меморіальну дошку. Скульптор – Олександр Кузьмін. На батьківщині Наума Тихого в Ємільчиному його іменем названо одну із центральних вулиць.
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:
Його твори:
- ТИХИЙ НАУМ МИРОНОВИЧ. Будь славен день: ВИБРАНI ПОЕЗIЇ/ ТИХИЙ – К. : Дніпро, 1980. – 486 c.
- ТИХИЙ НАУМ МИРОНОВИЧ. В дорогу виходь на світанні: РОМАН/ ТИХИЙ; худ. В.А. ЄВДОКИМЕНКО – К. : Дніпро, 1985. – 442 c.
- ТИХИЙ НАУМ МИРОНОВИЧ. З усіх доріг: ВIРШI ТА ПОЕМИ/ ТИХИЙ – К. : Дніпро, 1968. – 221 c.
- ТИХИЙ НАУМ МИРОНОВИЧ. Рахунок за сонце: РОМАН/ ТИХИЙ – К. : Дніпро, 1987. – 252 c.
- ТИХИЙ НАУМ МИРОНОВИЧ.Цілую хліб твій: вірші та поема/ Н.М. Тихий – К. : Рад. письменник, 1972. – 107 c.
- ТИХИЙ НАУМ МИРОНОВИЧ. Що сердце знає: ВIРШI ТА ПОЕМИ/ ТИХИЙ – К. : ДЕРЖЛIТВИДАВ УРСР, 1958. – 299 c.