«Наддніпрянка» – історія та постаті

Минулий 2017-й увібрав у себе немало знаменних дат і подій. Одна з них – столітній ювілей газети «Наддніпрянська правда», яка багато років була головним літописом Херсон­щини, кузнею кадрів для бага­тьох засобів масової інформа­ції – газет, радіо, телебачення. Віддаючи шану журналістам та громадським кореспондентам, які пов'язали свої творчі долі з «Наддніпрянською прав­дою», обласна організація На­ціональної спілки журналістів України та обласна наукова універсальна бібліотека імені Оле­ся Гончара провели ювілейний вечір. Це була хвилююча зустріч декількох поколінь журналіс­тів газети-ювілярки, активних дописувачів, поліграфістів. А згадати було що. На екрані і у виступах проходили хвилюю­чі події з історії Херсонщини, які знайшли відображення на шпальтах головної газети на­шого краю.

...На своїх початках голо­вна газета Таврійського краю проходила складний і цікавий шлях становлення та розвитку. Перша пожовтнева попередни­ця «Наддніпрянської правди» – газета «Известия Херсонского Совета рабочих и военних депутатов» почала виходити у світ у березні 1917 року. У по­дальшому видання кілька разів змінювало назву, це були: «Херсонская правда», «Известия», «Херсонский коммунар», «Хер­сонський комунар», «Червоний селянин», «Рабочий»...

Як свідчить у своєму цін­ному дослідженні про істо­рію херсонської поліграфічної справи працівниця головної херсонської бібліотеки Ольга Лянсберг, газети перших пожовтневих років – найцінніше першоджерело відомостей про найважливіші історичні події, що відбувалися на Херсонщині. Жовтнева революція, Грома­дянська війна, «безкінечні ін­тервенції: німців, англійців, гре­ків, французів, гетьманщина, денікінщина і врангелівщина з їх дикою канонадою по Херсону з Олешок у 1919 і 1920 pp...», – це був один з найскладніших періодів історії нашого краю, часи руйнувань та втрат, надій і перших здобутків в економічно­му, соціальному, політичному, духовному житті, що знаходять своє відображення на сторінках місцевої преси.

Газета – це насампе­ред її творці: організатори та журналісти. Одним із пер­ших редакторів попередниць «Наддніпрянської правди» – «Херсонської правди» (очо­лив газету двадцятилітнім!), а також організатором іншої головної газети краю – «Известий Херсонского военно-революционного комитета...» був талановитий журналіст та літератор Валерій Кирпотін. У подальшому він стане секре­тарем Максима Горького, відо­мим літературознавцем, авто­ром багатьох фундаментальних досліджень творчості Достоєвського, Некрасова, Салтикова-Щедріна, Лєрмонтова, Пушкіна, заслуженим діячем науки, про­фесором Літературного інсти­туту імені Максима Горького.

З 1 березня 1928 року за­мість газет «Рабочий» та «Чер­воний селянин» почала виходи­ти у світ газета «Наддніпрянська правда». Гортаючи підшивки «Наддніпрянки» (так газету на­зивали читачі у пізні роки), ми відчуваємо пульс буремних, трагічних, трудових, героїч­них часів, пульс праці, радості, болю, страждань... І трудовий ентузіазм представників різних поколінь. За усім цим невпин­ним потоком інформації, що су­проводжував народження нової пролетарської держави, стоять імена газетярів-професіоналів, а також їх громадських помічни­ків – робкорів, військкорів, сіль­корів, які, попри всі труднощі класової боротьби, несли місію літописців Нижньодніпров'я.

Цікаві дані про початок робсількорівського руху на Херсон­щині містить уже назване до­слідження Ольги Лянсберг. Так, 1923 року редакція газети «Хер­сонский коммунар» виступила з ініціативою проведення кампа­нії за організацію робсількорівського руху в Херсоні. Робітни­чих і сільських кореспондентів очікував відповідальний фронт – боротьба за відновлення гос­подарства країни. Робсількори виступали в газеті як автори заміток і кореспонденцій, учас­ники рейдів і постів. На підпри­ємствах і в установах Херсона проводилися вибори робкорів, але ця система була згодом замінена добровільною.

27 травня 1923 року від­бувся перший окружний з'їзд робсількорів. До цього часу ор­ганізація нараховувала 116 ро­бітничих і близько 300 сільських кореспондентів. Важливо, що саме з робсількорівського руху народилася Херсонська асоці­ація пролетарських письмен­ників – відділення Всесоюзної асоціації. Її було засновано 20 травня 1924 року. Крім робко­рів, до Херсонської асоціації входили також члени літератур­них гуртків.

Серед довоєнних редакто­рів газети – Анатолій Крашаниця, Михайло Різницький та інші. Старі підшивки зберегли імена та твори відомих журналістів, які працювали у газеті наприкінці 1920-х років, це – Василь Реп'ях, Михайло Роменський, Ва­силь Матяш, Михайло Дар'ял-Красніченко та інші. Дуже ціка­ва постать Василя Матяша. Він був журналістом-універсалом: у старих підшивках місцевих та республіканських видань зустрічаються його вірші, на­риси, рецензії, кореспонденції. Як згадував у своїй розповіді про воїнів-наддніпрянців наш колега Давид Петрович Гаухман, Василь Матяш був чудо­вим нарисовцем, рецензентом, стилістом, брався за найважчі теми, був визнаним авторите­том у мистецьких колах.

Цікаво, що 1928 року одним із провідних співробітників га­зети «Наддніпрянська правда» був Юрій Дольд-Михайлик (ма­теріали він підписував – Юрій Дольд), який у подальшому став відомим письменником, майстром детективного жанру, автором відомого екранізова­ного роману «І один у полі воїн». З «Наддніпрянською правдою» пов'язана доля талановитого журналіста та фотокореспон­дента Олександра Петражицького, літератора, історика на­шого краю, автора багатьох друкованих краєзнавчих ви­дань, репресованого сталін­ським тоталітарним режимом. Життя його обірвалося в осінні дні рівно вісімдесят років тому у застінках херсонської в'язниці.

Говорячи про історію «Над­дніпрянської правди», не мож­на не згадати іншого відомого письменника – Божка, одного із засновників українського іс­торичного роману. Перші його публікації в газеті були вміщені 1929 року, коли він збирав на Херсонщині матеріали до своєї повісті «Українська Шампань». Із 1930-х років письменник жив у Херсоні, друкувався у газе­ті. Був репресованим, відбув заслання, 1944 року хворим повернувся до Херсона, на­магався потрапити до Армії. Важливо, що до відправки на фронт «Наддніпрянка» фактич­но прихистила Божка, взявши на роботу літредактором.

У спогадах про «Наддніпрянку» на особливо тепле, вдячне слово заслуговують журналісти-патріоти, які за­хищали Вітчизну від фашистів на полях Другої світової війни. Про шістьох з тих, хто не по­вернувся з фронтів, свого часу згадував у газеті фронтовик-наддніпрянець Давид Петрович Гаухман. Мусій Смілевський був мужнім розвідником, вико­навцем найскладніших спеці­альних завдань, а потім і коман­диром партизанського загону «Журналіст». Загинув 1944-го року у Молдавії. На місці боїв загону встановлено пам'ятник героям-партизанам. Семен Хазанович партизанив у загоні Гірського. Виконуючи завдання командування, дістався з оку­пованої Херсонщини на Велику землю. Доповівши про справи і потреби партизан, знову по­вернувся у свій загін. Петро Мартинов, літпрацівник газе­ти, загинув далеко від Дніпра, на підступах до Ленінграда. Василь Матяш, про якого роз­повідалось раніше, на війні був офіцером-зв'язківцем. На важ­ких воєнних дорогах поклали свої голови також наддніпрянці Станкевич і Школьник.

З завершенням війни і пере­могою над гітлерівською Ні­меччиною в редакції з'явилися молоді журналісти, вчорашні фронтовики: Василь Бородачов, Лідія Цурікова, Іван Ацеховський, колишній моряк Володимир Кибальник, влас­корами стали теж фронтови­ки Михайло Гімпель, Іван Ло­шак, Іван Лозовий. Колишній фронтовик, водій автомашини Надія Рижикова, яка достав­ляла на передову снаряди, стала телетайпісткою. Далі йде ще одна хвиля фронтовиків-наддніпрянців: Іван Рой, Іван Гайдай, Кость Михеїв, пізніше до редакції приходять Олек­сандр Фомін, Іван Шморгун, Іван Петренко, Петро Білик.

Дуже важлива постать в істо­рії «Наддніпрянки» – її перший повоєнний редактор, письмен­ник Петро Рєзников, який очо­лював редакцію майже 20 ро­ків. Фактично за редакторства Петра Дмитровича у «Наддні­прянській правді» народилося дві обласні творчі спілки: жур­налістська та письменницька. З 1959 року Рєзніков – відпові­дальний секретар Херсонської філії Спілки письменників України, став першим на Херсонщи­ні членом Спілки письменників СРСР. Він відкрив шлях у письменництво багатьом молодим побратимам-літераторам.

У 1960-і роки працював заступником редактора «Над­дніпрянської правди» Кость Михеїв – талановитий поет, прозаїк, журналіст, у подаль­шому – редактор популярного в Україні журналу «Донбас», заслужений працівник культу­ри України. Він вирізнявся не лише журналістським та пись­менницьким хистом. Зокрема, майстерно малював (графіч­ні роботи письменника стали невід'ємним супроводом сати­ричних та гумористичних тво­рів). Хоча письменницький та­лант Костя Єгоровича широко розкрився на Донеччині, споді­ваємось, його творчість ще за­цікавить земляків.

Понад два десятиліття від­дав газеті «Наддніпрянська правда» Іван Гайдай. Мужній захисник Вітчизни у Другій світовій війні, турботливий ор­ганізатор і вихователь журна­лістської родини нашого краю, талановитий письменник, заслужений працівник культури України, активний і принципо­вий громадський діяч. «Наддніпрянка» епохи Гайдая заклала високі журналістські стандарти, які ще довго не втрачатимуть своєї актуальності. На них орі­єнтувалися колеги з обласних, районних, багатотиражних га­зет, а також численний робсількорівський актив.

Зі 100-літньою історією «Наддніпрянки» пов'язані іме­на цілих поколінь самовідда­них талановитих журналістів і письменників. Вони не нажили великих матеріальних статків, не залишили багатої спадщини своїм дітям-онукам. Зате вони передали неоціненний скарб усім нам і нашим нащадкам – тисячі яскравих публікацій, цінний літопис історії нашого краю. Імена подвижників сло­ва закарбовані на шпальтах головної газети Херсонщини – шанобливо названої читачами «Наддніпряночкою». У розквіт популярності її тижневий на­клад сягав мільйона!

Журналісти –
Олександр Голобородько,
Любов Лагутенко.

Херсонський вісник. – 2018. – січень (№ 6). – С. 4.