Особлива увага політичного керівництва Організації українських націоналістів (бандерівського руху) завжди приділялась українським жінкам. Однією з причин їх залучення до ОУН(б) була мобільність. Адже в умовах спочатку німецької окупації, а потім радянської жінкам легше було справлятися із завданням оунівського підпілля. Українки спочатку виконували допоміжні ролі, але через певний час з’явилося положення, згідно з яким вони повинні служити підпіллю та носити зброю так само, як і чоловіки. Така участь передбачала існування «жіночої мережі». Це була відносно самостійна підструктура ОУН, що об’єднувала виключно жінок та дівчат, мала чітко окреслені функції інформаційно-розвідувального, просвітницько-пропагандистського, санітарно-медичного та постачально-побутового характеру. Вибудовувалась за територіальним та виробничим принципом та значною мірою повторювала структуру ОУН(б), забезпечуючи при цьому максимальну конфіденційність та конспірацію членства.
Однією з таких підструктур, а саме Львівського міського жіночого проводу ОУН, й керувала українська письменниця, вояк УПА Богдана-Марія Юліанівна Світлик (псевдоніми: «Марія Дмитренко», «Доля», «Ясна», «Світла»).
Народилася Богдана Світлик 24 квітня 1918 року в Перемишлі, у 20-х роках з батьками переїхала до Львова, вчилася в гімназії сестер-василіанок, жіночій гімназії. У 1936 році вступила на факультет класичної філології Львівського університету. Писала, успішно друкувалася, мала хист музикознавця. На той час у Богдани вже повністю сформувався ідейно-політичний світогляд, вона, не вагаючись, вступила в ряди борців за відновлення української державності. У 1931 р. стала членом ОУН і до 1937 р. виконувала функції провідника жіночих гімназійних ланок у Львові. Польська поліція почала за нею стежити.
Навесні 1939 року в поїзді на повороті до Ґданська була арештована та як член ОУН засуджена й ув’язнена в тюрмі «Бригідки». Звільнившись у вересні 1939 року, вона продовжує підпільну роботу, але вже за інших умов. Перебралася на Закерзоння. Там організовувала українське підпілля.
На тій землі знайшла своє щастя – Зенона Литвинка, родом зі Стрия, сина залізничника, студента Лісничої академії, який також брав активну участь у підпільній роботі. Богдана
вийшла заміж, а уже в червні 1941-го Литвинко пішов із Похідними групами ОУН на південь України. Повернувся восени того ж року через Одесу та Румунію до Львова, де тоді жила й працювала дружина. У Львові 1 лютого 1942 р. Богдана народила сина Андрія. Та коли її чоловік вступив до лав дивізії «Галичина», жінка, боячись переслідування родини, їде в Жидачів і там передає сина на виховання своїй матері, яка усиновила його та дала інше прізвище. Сама ж Богдана вступила до лав УПА.
Зенон же разом зі своїм двоюрідним братом Олесем Світликом брав участь у бою з радянськими окупантами під Бродами. Невдовзі молода жінка отримала звістку, що її чоловік безвісти зник. Та хлопцям пощастило: вони разом з іншими дивізійниками вийшли з оточення. Зенон Литвинко загинув на території Польщі у 1944 р. Олесь Світлик опинився в таборі інтернованих осіб у Німеччині, де залишився жити.
Богдана ж активно діє у рядах ОУН та УПА як член підпільних редакцій «Смолоскип», «Ідея і чин», різних видань осередку пропаганди ОУН і бюро інформації Української головної визвольної ради. У підпіллі вона користувалася псевдонімом «Ясна Світлана», а в літературних творах «Марійка Дмитренко». Від 1945 року Богдана Світлик-Литвинко була дописувачкою головного журналу УПА «Повстанець».
Марійко Дмитренко є авторкою багатьох високохудожніх творів, про які, на жаль, нині мало хто знає. Найвідоміші – збірка новел «Не на життя, а на смерть» та оповідання «Михайлик» про юного розвідника УПА, яке вперше побачило світ в Україні в підпільній друкарні ім. Лопатинського в Стрию через рік після загибелі авторки. У 1992 р. оповідання ще раз було передруковане у Канаді зусиллями Товариства колишніх вояків УПА. У 1948 р. у Дрогобицькій нелегальній друкарні УПА надруковано оповідання «Учителька». Написала Богдана Світлик також короткі, але дуже яскраві образки із життя повстанців та симпатиків національно-визвольної боротьби під спільним заголовком «Підслухане й підглядене», а також новелу «Героїка» про нерівний бій куреня УПА «Рися» з москалями у Чорному лісі.
Життя Богдана закінчила трагічно – 29 грудня 1948 року. Більшовики добре розуміли, яку небезпеку для їхньої системи становили ідеологи ОУН-УПА, і тому підпільні осередки пропаганди та їх друкарні шукали дуже пильно. Одна зі спеціально підготовлених груп енкаведистів наскочила на друкарню, що знаходилася під землею в лісі неподалік с. Бряза Болехівського району Івано-Франківської області. Підпільники змушені були підпалити друкарню, аби знищити цінні папери та з боєм відступати до села Либохори. Тут, біля підніжжя гори Магури, смертю хоробрих і загинула відважна революціонерка і письменниця Богдана Світлик. Щоб не здатися ворогові, вона приберегла для себе останню кулю. Тіло вбитої вороги привезли до с. Брязи, а куди поділи опісля – невідомо.
За значний внесок у боротьбу за незалежність України Богдана Світлик посмертно нагороджена Бронзовим Хрестом Заслуги. Про її героїчну смерть йдеться в книзі історика Петра Мірчука «Українська Повстанська Армія 1942-1952».
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів.
Про неї:
Мірчук Петро Андрійович. Українська Повстанська Армія, 1942-1952 [Текст] : док. і матеріали/ П.А. Мірчук - Львів : Обл. рада Т-ва укр. мови ім. Т. Шевченка, 1991. – 319 с. – (Книгозбірня «Просвіти»)
Мороз Володимир. Невідомі документальні джерела до біографії Богдани Світлик-Литвинко // Воля і Батьківщина: укр. часоп. – Л. : , 1997. – №2. – С. 55-64
ЇЇ твори:
Дмитренко Марія. Михайлик [Текст] : оповід. про юного розвідника УПА/ М. Дмитренко; передм. Б. Гошовський, іл. М. Левицький, іл. В. Залуцький – Торонто : Т-ва к. Вояків УПА в Канаді й ЗСА, 1981. – Передрук з підпіл. вид. 1949 р. в Україні. – 47, [1] с.
