«Все для людини і завжди з людиною – цей заповіт Максим Рильський проніс крізь бурю і сніг, крізь усе своє життя як Людина з великої літери, як рицар краси і добра. Пригадую його слова: "Коли ти маєш вчинити щось погане, сім раз подумай – і не вчини, а добро роби не думаючи!"» – такі теплі та щирі спогади про свого «товариша по перу» залишив прозаїк і драматург Михайло Стельмах.
«Я вчився лібералізму в Христа, Короленка й Луначарського», – пожартував якось Максим Рильський. Він був легкою людиною, якщо під цим словом розуміти душевну відкритість, уміння слухати співрозмовника, безмежну доброту, людинолюбство й дотепність.
Розквіт творчості Максима Рильського припав на часи ідеологічного терору, коли навіть саме слово «Україна» страшно було вимовляти, бо це означало визнання існування цієї держави. Проте поезія митця пронизана любов’ю до рідної землі, поет постійно намагався розбити мур байдужості й страху, нагадуючи народові, хто він і де живе. У роки Другої світової війни на перше місце в художній свідомості Максима Рильського вийшла пекуча тривога за долю України та її народу.
22 червня 1941 року розпочалася війна, 25-го газета «Правда» надрукувала «Слово гніву» Максима Рильського, 9 вересня в газеті «Комуніст» з'явився своєрідний поетичний цикл під загальною назвою «Слово правди», а наприкінці листопада прозвучало на всю країну «Слово про рідну матір» – гімн, проспіваний на честь рідної Батьківщини. Поет із великою синівською любов’ю відтворив у поемі образ матері-України – її героїчну історію, невмирущу культуру, чарівну природу.
Землею Тараса Шевченка назвав Максим Тадейович Україну. З далекої Уфи слав поет благословення рідній землі й її першоджерелам, пророкуючи ії щасливе майбуття:
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас...
І розіллється знов медами
Земля, що освятив Тарас
Своїми муками-ділами.
Невелика (за обсягом, та не змістом) лірична поема «Слово про рідну матір» – один із найвизначніших творів М.Т. Рильського.
Саме ця поема й дала назву однойменній збірці поета, виданій у 1942 році.
У найтрагічніші дні пізньої осені 1941 року, коли під чоботом німецьких окупантів опинилася майже вся Україна, щойно написана Рильським поема мала величезне значення. Це був той виняткової ідейно-емоційної сили твір, який продемонстрував перед усім світом голос уярмленої, але не скореної великої слов'янської землі. Це був гучний голос поета, який усупереч, хай навіть у підтексті, імперської ідеології кремлівського режиму показав велич України. Ідейно-емоційний пафос твору – в утвердженні безсмертя України і впевненості в перемозі над кривавим ворогом.
Із спогадів М. Рильського: «...ніколи не забуду вечора, коли у мене в гостях був великий артист Качалов, що цілу ніч з особливим піднесенням читав нам і Пушкіна, і Маяковського, і Блока, і Горького (із "На дні")… Не без гордості признаюсь, що читав він у російському перекладі Бориса Турганова моє "Слово про рідну матір", яке кілька разів виконував і по радіо... Його читання в ту ніч не можна порівняти з тим, як звичайно читав він на естраді. Це були хвилини справжнього високого натхнення…»
Доцільно навести ще й свідчення людей, які чули, як було вперше прочитане «Слово про рідну матір». Це відразу передасть напружно драматичну ситуацію початку Другої світової війни.
«Кінчався холодний листопад 1941 року, що був схожий більше на грудень або січень, – згадує письменник Іван Цюпа. – Саратов лежав у снігах... У місті над Волгою зосередилися на той час урядові установи УРСР, представництво Центрального Комітету КП(б)У, редакції газет, Радіокомітет при Раднаркомі України. Зловісні вихори війни занесли сюди чимало письменників, акторів, композиторів, учених нашої республіки. Того пам'ятного дня, 29 листопада, до Саратова приїхало чимало представників творчої інтелігенції, робітників, колгоспників, воїнів із фронту, щоб стати учасниками першого Всеукраїнського антифашистського мітингу... Закінчено всі приготування. У залі врочиста тиша. Лунає голос диктора: "Слухайте, слухайте! Говорить Радянська Україна..." Всі радіостанції Радянської Вітчизни транслюють першу передачу радіостанції імені Тараса Шевченка. Слово надається поетові-академіку Максиму Рильському... Він встає з місця, іде повільно до імпровізованої трибуни, ніби несе на плечах якийсь тягар. Обличчя бліде, строге, немов висічене з каменю. Вийшов уперед, 
окинув поглядом насторожений зал. Намагається бути спокійним і все ж хвилюється. У його руках тремтять списані аркуші паперу. Зупинився перед засланим червоною скатертиною столом, на якому встановлено мікрофон і, глибоко зітхнувши, почав приглушеним голосом свою промову. Здавалося, що поет звертався не тільки до присутніх тут сотень, а до тисяч людей, обличчя яких зримо бачив перед собою... І там, далеко, на поневоленій, але нескореній Україні, і на вогневих рубежах фронтів, і в партизанських землянках... Поет увібрав у своє серце всі болі і страждання, всі помисли і надії свого народу. Після невеличкого зворушливого прозового вступу Максим Тадейович перейшов до поезії. Це було його знамените "Слово про рідну матір"... І всі ми, що були присутні в цій залі, на крилах чарівного слова поета переносились туди, на рідну Україну, до берегів Дніпра і Псла, до синіх рік і голубих озер, у край, де точилася страшенна, кривава битва, де гриміли гармати... І, звісно ж, не тільки присутні на мітингу вбирали ті рядки у свої серця. Радіохвилі рознесли могутнє Слово поета по всій землі нашій, і воно стало бойовим кличем. Вогнисто-розпашілий поет стояв перед мікрофоном і був схожий водночас і на месника, і на пророка. За ті короткі хвилини, доки читав свій незвичайної сили твір, поет із мрійника перетворився в бояна і пломенів, наче смолоскип…»
На той час поету виповнилось 46 років.
«Це була новітня ода, в якій стверджувалась ідея безсмертя народу, нездоланності його духу», – так визначив ідею і жанр твору український літературний критик, літературознавець Л.Новиченко. Український історик літератури О.Білецький називав «Слово...» величним хоралом.
«М. Рильський дав довершений та монументальний портрет духовної сутності України», – зауважує сучасний літературознавець Володимир Моринець.
Максим Рильський лишив по собі 35 поетичних збірок, понад чверть мільйона поетичних рядків перекладів, серед яких – поема Міцкевича «Пан Тадеуш», пушкінський «Євгеній Онєгін», французька поезія, кілька збірок наукових статей, редаговані поетичні та 
етнографічні виданння. Поет вільно володів 13 мовами та міг прекладати з 30 мов світу. У 1972 році була заснована щорічна премія ім. Рильського за найкращий художній переклад.
Творчість Максима Рильського – це цілий мистецький світ, де, за словами Дмитра Павличка, «вічно сяє сонце людяності, де течуть ріки філософського спокою, де шумлять водоспади пристрастей, де гудуть автостради дружби, де жевріють зорі кохання, де стоять пам’ятники народним геніям, де все зрозуміле й дитині, де треба замислитись і здивуватись над мудрою простотою форми і над прозорою глибиною змісту».
І завершити хотілося б теплими спогадами Михайла Стельмаха: «Хто мав щастя зустрічатися з Максимом Рильським, той знає ті прекрасні години, коли в світі якимсь чародійством більшало творчості, мрій натхнення, любові; той знає щедрі вечори чудесних прозрінь, що збагачують серце і розум. Закоханий в людину, в працю, в творчість, народжений для прекрасного, він усюди ніс це прекрасне і чиюсь радість, і чиєсь весілля зустрічав як своє. Але й чиєсь лихо він теж стрічав як своє і боровся з ним, не шкодуючи свого часу і здоров’я».
Із текстом поеми можна ознайомитись тут.
Максим Рильський «Слово про рідну матір». Читає Вадим Василенко.
