Блог является частью библиотечного портала lib.kherson.ua
Блог
02.12.2012 13:47

Олесь Бузина "Верните женщинам гаремы"
После прочтения книги Олеся Бузины "Вурдалак Тарас Шевченко"  как-то захотелось ...

16.10.2012 09:51

Аравинд Адига "От убийства до убийства"
Я открыла эту книгу наудачу - она уже достаточно давно валяется в читалке - и пропала. Индия. Страшная,...

01.08.2012 08:43

Конкурс "Фото+цитата" для літераторів і блогерів, які мандрують
Мандри - не тільки зміна картинки, а й натхнення на творчість. Форум видавців звертається до письменників...

29.07.2012 08:30

Литературный конкурс “Облако и парус”
Объявлен международный конкурс рассказа “Облако и парус”. Дедлайн 31 октября 2012 года. Организатор:...

24.07.2012 08:26

Конкурс научно-популярных статей “био/мол/текст” 2012
Принимаются работы на конкурс научно-популярных статей “био/мол/текст” 2012 в области...


 

Гость | Войти


Версия для печати
Блог > Творческая тусовка > Розмова з Андрієм Кокотюхою

Розмова з Андрієм Кокотюхою

16.04.2011 12:48

Андрій Кокотюха мріяв стати бібліотекарем. Працював збиральником меблів, різноробочим та муляром на будівництві. Але закінчив факультет журналістики Київського університету ім Т. Шевченка.

Перше оповідання опубліковане в 1987 році. У 1991 році написав повість «Шлюбні ігрища жаб», яка, через брак інших зразків прози, отримала в 1995 році нагороду видавництва «Смолоскип». Після виходу окремою книжкою в 1996 році повість стала називатися «романом», отримала позитивну оцінку від батьків та друзів автора, і широкий негативний розголос у пресі. Завдяки цій публікації А. Кокотюха відразу став одним з відомих сучасних українських письменників.

Працюючи у видавництві «Смолоскип» пакувальником книжок, у період з 1994 по 1999 рік організовав понад сто «гастролей» молодих українських письменників у сімнадцяти регіонах України. Був їх безпосереднім учасником. У 1998 році звільнився з видавництва «Смолоскип» у зв’язку з переходом на іншу роботу, безпосередньо пов’язану з журналістикою. Співпрацю зі «Смолоскипом» не припиняв до 1999 року. Потім видавництво офіційно розірвало стосунки з молодим письменником з-за публічного прочитання фейлетону про сучасний стан української культури. Видавництво розцінило цей фейлетон як «антиукраїнський».


Протягом 1999 — 2006 років побачили світ книги А. Кокотюхи: «Повернення сентиментального гангстера», «Нейтральна територія», «Ментовский город», «Отработанний матеріал», «Мама, донька, бандюган», «Криминальная Украина», «Криминальная Украина-2», «Криминальная Украина-3», «Почему Украина не Россия» (автор-упорядник), «Любити живих» (у співавторстві з Максимом Розумним), «Повзе змія», «Тайны и загадки Украины», «Резонансные дела МВД» (в співавторстві з Костянтином Стогнієм), «Шукачі скарбів», «Юля» (автор-упорядник), «Темна вода», «Зоопарк або Діти до 16 років». Крім того написав низку журнальних публікацій повістей та оповідань. За однією такою публікацією на студії ім. О. Довженка зняли кіно під назвою «Тупик». Написав сценарії для декількох документальних фільмів з циклу «Кримінальні історії» на каналі ICTV. Усе це дає авторові право називати себе також кіносценаристом. За окрему платню писав «жіночі» оповідання. Пише українською і російською мовами.

Книжки А. Кокотюхи виходили і далі виходять практично в усіх українських видавництвах, котрі видають сучасну літературу: «Смолоскип», «Кальварія», «Фоліо», «Піраміда», «Нора Друк», «Зелений Пес». Він постійно співпрацює з найбільш популярними українськими газетами, журналами і телеканалами.

На днях письменик став гостем радіо «Київ»

- 1987 року ви написали своє перше оповідання. Як воно писалося і про що було?

– Взагалі, своє перше оповідання я написав, коли мені було 7 років, тобто, в 77-му. Це була казка в стилі екшн, де за сюжетом лісові звірята зі збоєю в руках боронили свій ліс від піратів. А перше опубліковане оповідання було надруковано 1987-го року в журналі «Рабоче-крестьянский корреспондент». Мені його передплатила наша редакція, і це був, як зараз кажуть, бонус. Я співпрацював з ніжинською районною газетою «Під прапором Леніна», і своїм кращим дописувачам вони передплачували журнал «Рабоче-крестьянский корреспондент». Річна передплата коштувала на радянські гроші 1 рубль 20 копійок. Крім усього іншого, в журналі був конкурс оповідань. А я в період із 13 по 16 років кругом писав: у «Перець», у «Юность», ще в якісь всесоюзні та українські радянські журнали. В мене дос десь лежать листи приблизно такого змісту: «На жаль, ваші твори нам не підходять, але творчої наснаги». Ну, я і туди, в РКК, написав невеличке гумористичне оповідання. Називалося воно, як я пам’ятаю, «Вільний день». Після публікації редакція проводила опитування серед читачів журналу – а яке саме оповідання вам сподобалось. І от моє було на п’ятому місці. Перші місця займали соціально значущі твори про війну і перемогу, про те, що таке «добре» і що таке «погано». Мене п’яте місце цілком влаштовувало, тому що я справді пишу літературу для відпочинку. Це література не дидактична, я ніколи не вчу жити, я розказую цікаву історію. Я розумію, що це йде врозріз з якоюсь там загальною лінією, але принаймні я тоді отримав свої перші 10 рублів – гонорар за оповідання. Пізніше я тривалий час співпрацював з гумористичними виданнями і навіть був двічі прес-секретарем Першого і Другого Всеукраїнських конкурсів гумору. До речі, на другому конкурсі, в 1993 році, диплом здобув ще тоді нікому не відомий Андрій Данилко. Ну, пізніше інші оповідання друкувалися в чернігівських газетах. А перша книжка, «Шлюбні ігрища жаб», вийшла в 1996 році. Далі п`ять років знву перебивався журнальними публікаціями, за них або платили, або потім грошові премії видавали. До речі, в ті часи я писав оповідання на спецзамовлення для жіночих журналів. І тут виникали робочі суперечки з одним редактором. Мені казали: «От чому в тебе в оповіданнях для жіночих журналів жінки, головні героїні, курять, п`ють і матюкаються? Хай вони чогось одного не роблять! Ну хай, принаймні, не курять.». Ну, а вже з 2001-го року книжки почали входити регулярно, від двох до шести на рік. Я не сказав би, що я сьогодні живу з гонорару за художню літературу, хоча мені цього дуже хочеться.

Чому ви любите алкоголь і збирати гриби, проте не любите політики і одностатевого сексу?

– Я вже теоретик алкоголю, перейшовши на теорію з практики. Моя курсова робота після першого курсу університету (я вчився на факультеті журналістики) називалась «Боротьба з пияцтвом та алкоголізмом у висвітленні засобів масової інформації». А вже через п’ять років мені робили зауваження в офісі за те, що я споюю усіх, хто приходить в офіс. А ще – вимагали не споювати молодих митців.

Кілька років тому мій колега Сергій Жадан видав мені такий імпровізований документ «Ветеран запою». Мені в цьому контексті подобається слово «ветеран», вона таке військове. Бо, як на мене, алкогольний досвід в нинішніх умовах треба прирівнювати до воєнного. Звісно, хтось поляже в такій війні, хтось відсидиться в тилу – мовляв, хворий, не можу пити, а хтось вижив і більше не хоче «воювати». На мою думку, алкогольний досвід має бути якщо не в кожної людини, то в письменника точно. Той, хто переживав тяжкі похмілля, свої запої та запої друзів, стає більш терпимим до світу. Бо алкоголь допомагає людині розкритися повністю передусім для себе, виявити власні добрі й погані сторони. І, відповідно, чітко визначає ставлення людини до життя: ось це людям пробачити можна, а ось це – в жодному разі ні. Через те, власне, політику і саме слово «політика», ненавиджу: алкоголіки гостріше сприймають падлючість.

Стосовно одностатевого сексу – я не певен, чи люблю його, чи не люблю, бо я ним ніколи не займався. Мені не подобаються його реклама і пропаганда: мовляв, ось ми, «блакитні», такі всі з себе особливі, тонкі, витончені, талановиті, демократичні… Люди мають право займатися тим сексом, який їм більше до вподоби. Більшість людей є гетеросексуалами, але ж вони про це не кричать!

А от гриби – це моя слабкість, я їх збирав з шести років і останнім часом дуже хочу піти по гриби, вже кілька років підряд, але немає часу. Українську літературу я порівнюю з грибним лісом. Коли мене бабуся вчила, як шукати гриби, казала, якщо в лісі є повно поганок, там обов’язково є хороші гриби. Але якщо ліс чистий, немає жодного гриба, навіть поганки, то там не буде і білих. Я про те, що письменників повинно бути багато – на сто поганих письменників буде десять хороших.


- Як просуваються справи з екранізацією Ваших творів?

- Дуже добре. Поки що продюсерам подобаються сім з десяти ідей, які я їм приношу, але зараз стало все кіновиробництво і Україна – не виняток. До того ж, визначаються зараз з форматами, тому сценаріїв, написаних і прийнятих у виробництво більше, ніж справді запусків. От за ці роки затверджено десь п’ять проектів, сценарії яких вже написані. А в запуск ще не пішов жоден. А фільм «Повзе змія» змонтовано, і я сподіваюсь, що восени буде прем’єра на якому-небудь телебаченні. Фільм за детективом «Легенда про Безголового», який називається «Тривожна відпустка адвоката Ларіної» був показаний минулого року на «Інтері», й наскільки я знаю, він мав досить непогані рейтинги, його навіть потім повторювали, і зараз продається диск. Перший художній фільм за моїм сценарієм – це «Тупик». Книжка ця так досі і не видана, фільм було знято за повість «Тупик для втікача», надрукованою в журналі «Київ» 1996-го року. Це був єдиний фільм, знятий студією Довженка у 1998 році. Знімав Григорій Кохан. В цього фільму дуже цікава доля: його всі критикували, і критикували справедливо, він не пішов в російський кінопрокат, бо Мінкульт не продублював російською. Зате його можна зараз знайти або в ранковому, або в глибоко нічному ефірі на якому-небудь українському каналі щонайменше два рази на рік. Він є паличкою-виручалочкою для телеканалів, коли треба показати сучасний український фільм, знятий на сучасному українському матеріалі, і для мене це приємно.


Розмовляв Петро ЩЕРБИНА

джерело - http://tisk.org.ua/?p=2002
 





Напишите свой комментарий
Ваше имя
E-mail (не будет опубликован)
* Текст сообщения

Вход